У ніч з 20 на 21 серпня 1968 року в співпраці із підконтрольними державами Варшавського договору СРСР здійснив військову інтервенцію у Чехословаччину. Не перше і не останнє вторгнення радянських військ на територію сусідньої держави, адже подібний сценарій комуністи реалізували в Угорщині 1956 року. Схожий почерк кремля простежуємо у в сучасний російсько-українській війні.
Причини цього вторгнення — невдоволення керівництва СРСР політичними реформами, які почали здійснюватися в Чехословаччині під керівництвом Александра Дубчека. Звичайно, держава, як і раніше, залишалася соціалістичною, проте влада наважилася провести реформи, які спрямовувалися на поліпшення громадянських свобод, політичну лібералізацію та економічну децентралізацію. СРСР вважав, що такий розвиток подій може загрожувати його власному контролю над соціалістичним блоком.
Вночі 21 серпня війська СРСР разом з союзниками по Варшавському договору ввірвалися на територію Чехословаччини. У кремлі тоді оголосили буцімто необхідність «зберегти соціалістичний порядок та захистити інтереси союзних держав». Однак ця дія була ні чим іншим як нападом з метою поставити лояльне керівництво.
Пріоритетними цілями «совєтів» були державні органи та преса Чехословаччини. Вони здійснили швидкий кидок військ до Праги та захопили означені об’єкти. Це призвело до збройної опори з боку місцевого населення, однак загальна перевага військ Варшавського договору була незаперечною.
Міжнародне обурення відносно вторгнення було величезним. Багато країн засудили дії СРСР та її союзників, однак реально повпливати на ситуацію ніхто не наважився, а висловлення занепокоєння та осуду ні на що не вплинуло.
Після завершення «спецоперації» комуністи встановили підконтрольний москві режим, який призвів до згортання реформаторських змін в Чехословаччині. Влада стала придушувати будь-яку опозиційну діяльність, а політичні репресії стали буденністю наступних років.
Попри підтримку москви, уряд ставлеників не користувався підтримкою чи схваленням народу. Протягом наступних десятиліть залишалися і передавалися опозиційні настрої, а наприкінці 1980-х вони вилилися у безкровну антикомуністичну боротьбу, яка отримала назву Оксамитової революції.
Нинішня війна росії проти України має схожий сценарій з радянськими вторгненнями. Росіяни сподівалися швидкого захоплення України і зміни їїї курсу, проте з Божою допомогою наш народ продовжує боротися.
