30 років тому Верховна Рада затвердила державний гімн України. Ним стала пісня «Ще не вмерла України і Слава, і Воля» (слова фольклориста і поета Павла Чубинського, музика Михайла Вербицького).
Написаний у середині ХІХ століття вірш Павла Чубинського поширювався в народі і став особливо популярним у середовищах української інтелігенції. Цьому сприяла активність українофільських національно орієнтованих гуртків та перших вітчизняних партій. Остаточно оформився в пісню він, коли священнослужитель і композитор Михайло Вербицький написав добре знайому нам всім мелодію, а вперше публічно виконаний у березні 1865 року.
Цей гімн співали січові стрільці, воїни армії УНР, герої Крут і повстанці УПА. «Ще не вмерла Україна…» виконували і на церемонії злуки УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року. В Радянському Союзі пісня вважалася націоналістичною, а її виконання трактувалося як контрреволюційна діяльність. Проте слова і музика не були забуті, українське підпілля та дисиденти пронесли її до здобуття Україною незалежності та історичного голосування 15 січня 1992 року.
Вже в незалежній Україні точилися дискусії щодо можливої зміни слів гімну з різних причин. Спочатку комунсти і соціалісти (ідейні нащадки більшовиків) чинили спротив затвердженню через визначені географічні межі України в словах пісні, войовничий дух другого куплета та загалом продовжували радянську лінію засудження пісні. Потім було змінене закінчення «а» на «и», щоб не було навіть гіпотетичної згадки «смерті України».
Донині триває ще одна дискусія щодо слів, адже нинішній гімн складався в часи окупації і пісня несла настрій майбутнього звільнення України та досягнення незалежності в перспективі. Звідси мотив журби та надії на краще майбутнє і саме тому текст виглядає неоднозначним, враховуючи 30 років вже незалежної України.
З іншого боку, це пісня з якою на вустах наші герої пройшли через багато випробувань боролися за свободу і незалежність Батьківщини. Особливо урочисто і цінно рядки гімну сприймалися під час Революції гідності та з початком російської агресії. В цьому контексті альтернативою може бути неофіційний духовний гімн «Боже великий єдиний…», який також традиційно лунає на урочистих державних заходах.