65 років тому розпочалося повстання проти радянського керівництва в Угорщині. Повстання 1956 року є однією з кривавих сторінок історії радянського панування в Східній Європі.
Комуністи в Угорщині ніколи не мали підтримки більшості населення. На виборах 1945 року вони отримали лише 17% голосів, а через п’ять років (в цей час радянські війська перебували на території Угорщини) комуністи знову були в меншості (лише 22% підтримки). Встановлення радянської влади в цій державі відбувалося силою шляхом абсолютно недемократичних методів – від арештів популярних політиків до заборони всіх партій, окрім Комуністичної.
Ставленик комуністів Матяш Ракоші намагався повторити досвід Сталіна та будував власну диктатуру за радянським сценарієм: проводив індустріалізацію та колективізацію, переслідував священників і боровся з церквою. Ці заходи спричинили суспільне невдоволення, а економічний крах поставив угорців на межу виживання.
Економічна криза та загальне невдоволення народу призвели до відставки Матяша Ракоші і на тлі внутрішньопартійної боротьби після смерті Сталіна в Угорщині з’явилася реальна можливість зламати тоталітарний режим. На порядку денному стояли питання демократизації (повернення багатопартійної системи, скасування цензури, проведення вільних виборів) та звільнення політв’язнів. Ці тенденції не влаштовували керівництво СРСР.
На хвилі запиту до реформ студенти низки університетів відновили розпущений комуністами «Союз студентів угорських університетів і академій» та 22 жовтня 1956 року сформулювали перелік з 16 вимог до органів влади, які стосувалися потреб демократичних реформ. Наступного дня вони стали в авангарді масових демонстрацій. Їх підтримав прем’єр-міністр Імре Надь (щоправда, він і сам був комуністом).
У відповідь на демонстрації Радянський Союз вводить війська в Угорщину і 25 жовтня вони вже контролювали Будапешт. Перший етап революції був досить спокійним, але все змінилося 31 жовтня радянське керівництво вирішує провести військову операцію і силою придушити повстання за кілька днів. Протестувальники були змушені взяти до рук зброю і в наступні дні на вулицях Будапешта велися кровопролитні бої. В ті гарячі дні із закликом до миру і повернення свободи совісті виступив католицький кардинал Йожеф Міндсенті, якого комуністи хотіли репресувати, але його вчасно сховали в американському посольстві (священнослужитель прожив там 15 років).
Вже 4 листопада радянські війська зламали опір повстанців і влада перейшла до так званого Угорського революційного робітничо-селянського уряду, який очолив Янош Кадар. В результаті придушення повстання загинули понад 2,5 тисячі протестувальників і ще близько 20 тисяч отримали поранення. В наступні дні розпочалися масові арешти, що спричинило еміграцію сотень тисяч громадян. В підсумку за рішенням суду смертну кару присуджено 350 арештованим і ще понад 13 тисяч засуджено до різних термінів ув’язнення.
Придушення угорського повстання було першим етапом посилення тоталітарних режимів Східної Європи, але через кілька десятиліть всі ці народи отримали свободу. З тих часів в Угорщині (як і в Польщі, Україні, Словаччині та Чехії) комуністи не користуються популярністю, а народ негативно сприймає всі форми марксизму.
