Цього дня 2012 року набув чинності скандальний Закон «Про засади державної мовної політики», відомий також як «Закон Ківалова-Колесніченка». Ще на етапі законопроекту він викликав бурхливу дискусію в суспільстві та отримав статус антиукраїнського.
В розпал президентської каденції Віктора Януковича його партія тримала міцні позиції і одіозні її члени наважилися на серйозні зміни в гуманітарній політиці. Ще з 1996 року проросійській частині населення не давала спокою 10 стаття Конституції України, якою закріплено за українською мовою статус єдиної державної. Зміна положення Конституції – справа дуже складна, тому депутати пішли шляхом ухвалення окремого законопроекту, яким вводився новий статус для офіційного функціонування інших мов. Основними ініціаторами його ухвалення були депутати Сергій Ківалов та Вадим Колесніченко.
Поряд з державною українською мовою закон передбачав визнання регіональних мов. Щоб мова національної меншини отримала статус регіональної, її має використовувати 10% жителів певного населеного пункту. Очевидною була мотивація чинної влади – зберегти мовну і культурну єдність частини українців із росіянами, адже більшість ухвал про визнання регіональної мови стосувалася саме російської.
У Законі робився акцент на різниці між державною мовою і рідною. Остання визначалася як мова, якою людина заговорила вперше. На перший погляд підтримка функціонування рідної мови є благородним мотивом, однак в українських реаліях це був ще один фактор підтримки русифікації (особливо на Сході та Півдні України).
Введення регіональних мов підтримали депутати від Партії Регіонів, КПУ та Народної партії. 5 червня 2012 року законопроект підтримали в першому читання, а 3 липня – у другому. Попри критику, протести і загальну політичну напруженість, 31 липня його підписав спікер Верховної Ради Володимир Литвин, а через тиждень і президент.
«Закон Ківалова-Колісніченка» втратив чинність в лютому 2018 року. Пізніше йому на зміну прийшов новий Закон про функціонування української мови, який скасував суперечливі положення, що сприяли збереженню мовного поділу. Попри це, остаточне скасування регіональних мов триває донині (ці рішення повинні ухвалити місцеві ради, згідно з чинним законом).
Розширення сфер застосування російської мови було елементом геополітичного зближення з Російською Федерацією та повернення до радянських мовних наративів. Це знову спричинило розділення, яке стало національним прикладом політики ідентичності. Замість того, щоб виконати положення Конституції проросійські сили знову і знову маніпулювали мовним питанням та використовували його для підбурення сепаратистських настроїв. Попри це, чинне мовне законодавство дає широкі можливості для поступової, але незворотної українізації раніше зрусифікованих регіонів.