logo

4 липня 1922 створено Всеукраїнську антирелігійну комісію

5 липня 2021 р. \ оновлено 22 лютого

4 липня 1922 року утворена Всеукраїнська антирелігійна комісія (ВАК) – Комісія Політбюро ЦК КП(б)У, яка мала на державному рівні проводити системну боротьбу з церквою. Вона контролювала всі заходи викорінення релігійності, що проводилися на українських землях впродовж 1922-1929 років.

Більшовики почали боротися з церквою та проявами релігійності ще задовго до 1922-го. Церква і священники розглядалися як серйозна перешкода побудови комунізму, а тому церковні служителі одними з перших зазнали репресій. Відразу після революції і в роки громадянської війни постраждали та загинули сотні священників, були пограбовані та зруйновані храми.

Однак ці злочини були скоріше ініціативою місцевих більшовиків, а не системною політикою центральної влади. Для проведення державних системних антирелігійних кампаній Політбюро ЦК КП(б)У засновує спеціальну комісію, щоб координувати антирелігійні заходи. ВАК була першим державним органом, чия компетенція стосувалася конкретно церкви. Повноваження Всеукраїнської антирелігійної комісії включали насильницьке вилучення предметів культу, закриття церков і монастирів, організація публічних заходів, де нищили ікони та церковні книги, створення місцевих атеїстичних осередків та провадження культури безбожництва.

Ідеологічним забезпеченням ВАК завдячувала Спілці войовничих безбожників СРСР та її філіалу в Україні. Разом вони організовували антирелігійні виставки з висміюванням християнства, навіть у сільській місцевості проводили атеїстичну пропаганду та з 1925 року випускали журнал «Безбожник», де публікувалися сатиричні матеріали з висміюванням релігії.

Особлива увага приділялася освіті. З початку 1920-х були розроблені конкретні методики атеїстичної пропаганди в навчальних закладах (від початкової і до вищої освіти). Вже тоді освіта перетворювалася на засіб пропаганди і часто контролю за вихованням дітей. Антирелігійний аспект роботи педагогів включав не лише пропаганду в школі та висміювання віри, але й контроль за дітьми в позаурочний час. В 1920-1930-х роках набувають поширення доноси і публічне цькування дітей, які були помічені на релігійних заходах чи святкуванні християнських свят.

Негативне ставлення комуністів до християнства завжди було обов’язковою частиною червоної політики. І не лише в СРСР. Китай, Іспанія, Куба, В’єтнам, Корея і ще багато комуністичних та соціалістичних режимів намагалися знищити навіть згадку про віру, однак ніде не вдалося зробити це повністю. Безбожницьке нутро лівих завжди виходить на поверхню, а історія знову і знову доводить, що не існує мирного співіснування соціалістів та християн.