Цього дня 1826 року в Російській імперії (до складу якої входили більшість українських земель) було затверджено новий устав про цензуру. Через його суворість і можливості для зловживань устав в народі почали називати «чавунним».
Для Росії, як типової самодержавної імперії характерною була цензура і контроль державних органів за настроями в суспільстві. В ті часи хитрі маніпуляції чи задобрення народу поступалися найпростішим методам впливу – прямим заборонам і розправам над незгідними.
22 червня (за старим стилем 11) 1826 року Російський цар Микола І видав новий устав для контролю над інформацією в державі. Попередній, виданий Олександром І як відповідь на Французьку революцію, був визнаний недостатнім і неактуальним після повстання декабристів. В новому повноваження органів цензури значно розширювалися (у порівнянні з уставом 1804 року), та були чітко прописана в 230 параграфах документа.
Згідно з новим уставом, передбачалося створення відомства цензури при Міністерстві народної освіти, влада якого поширювалася на три сфери життя: внутрішню безпеку, формування суспільної думки, науку та виховання молоді. На практиці нові заходи сприяли бюрократизації і розширенню державного апарату, щоправда, мали і деякі позитивні наслідки: поліція відтепер втратила функції цензури, а мовні вимоги до друкованого матеріалу сприяли розвитку як російської, так і мов інших народів, включно з українською (хоча у не довго).
В новому уставі прописувалися умови для заснування друкарень і видавництв, умови їх функціонування. Державні органи брали на себе повноваження перевіряти зміст наукової (із залученням членів Академії наук), релігійної (ця функція покладалася на Синод) та художньої літератури. Особлива увага чиновників приділялася критичним статтям, бо вони мали відповідати низці вимог, щоб не піддати критиці владу імператора та державний апарат.
«Чавунний устав» сформував цілу систему органів цензури. Пізніше вони стали інструментом не лише для нейтралізації опозиції, але й для виконання скандальних Валуєвського циркуляра та Емського указу, якими влада боролася з використанням української мови.
За майже два століття традиції цензурування в Росії не лише збереглася, але й набула нових (часто абсурдних) форм. Відколи всі великі російські ЗМІ знаходяться в руках влади чи наближених до неї осіб, увага органів цензури зосереджена на соцмережах. Це відбувається як шляхом тиску на певні платформи, так і відкриттям кримінальних справ для людей, які пишуть чи схвалюють в інтернеті щось неприємне для Кремля.