21 квітня 2010 року у Харкові між Україною та Російською Федерацією підписано угоди про продовження перебування російського Чорноморського флоту у Севастополі. Новообраний президент Віктор Янукович тоді збільшив термін перебування іноземного флоту в Криму до 2047 року.
Ще з 1990-х Крим залишався потенційно сепаратистським регіоном з потужним російським впливом і найменшою часткою українського населення. База Чорноморського флоту в Севастополі слугувала символом російського впливу, а також силовим чинником майбутньої агресії. Згідно з договором 1997 року, час закінчення локалізації російського військового флоту на території АРК мав спливати у 2017 році .
За часів президентства Ющенка це питання кілька разів підіймалося і позиція України полягала у відмові дати продовження. Новообраний тоді президент Віктор Янукович пішов на поступки перед Росією і запропонував суттєво продовжити термін базування російського флоту.
Що отримала Україна від угоди? Росія використала давній енергетичний важіль: згідно з Харківськими угодами нашій державі гарантувалася знижка на газ в розмірі 30% (щоправда, тут варто пам’ятати, що роком раніше вже були підписані газові домовленості, за умовами яких ціна на газ була явно завищена, а тому знижка не фіксувала конкретну вигідну ціну, а лише передбачала зменшення чинної ціни на третину).
Підготовка та підписання угод стали одним з перших кроків ослаблення українського суверенітету та створили умови, за яких Росія зважилася на військові дії проти України. Умови договору були невигідними для України, адже навіть знижка на газ не була справді відчутною, а Янукович фактично обміняв її на український суверенітет.
Менш як за тиждень після підписання угоди в Харкові її мали ратифікувати народні депутати. Ідея підписати угоду з Росією на таких умовах ще в 2010 році піддавалася жорсткій критиці з боку проєвропейської опозиції. Противники ратифікації говорили про потенційне ослаблення суверенітету й абсолютно невигідні для України умови.
Після президентських виборів нова влада ще не мала повноти влади (більшості у парламенті), адже разом із Комуністичною партією та Блоком Литвина мали максимум 220 голосів. Тому Партія Регіонів шукала перебіжчиків з інших францій, які надали б голоси для підтримки угоди. Таких знайшлося аж 16 і угоди були ратифіковані.
Скандальне голосування супроводжувалося сутичками. В той день у Верховній Раді, окрім звичних для того часу бійок, депутати палили димові шашки, а опозиція бойкотувала голосування. Противники угоди під гаслом «Не дамо продати Україну!» намагалися не допустити голосування, але Партія Регіонів доклала всіх зусиль, щоб назбирати голоси (того дня на засідання прийшов навіть Рінат Ахметов, який до цього в стінах парламенту з’являвся на складання присяги депутата).
Харківські угоди зміцнили позиції РФ в Криму, а розташування Чорноморського флоту у Севастополі посприяло анексії півострова у 2014 році. Зобов’язання, які Росія взяла на себе у 2010 році, не були виконані, а Москва в односторонньому порядку пішла на розірвання угоди в березні 2014 року.