Наприкінці 1920-х розпочинається новий етап репресій в СРСР. З одного боку, це пов’язано із провальними діями Комінтерну за кордоном, а з іншого — з приходом до влади Йосипа Сталіна, який більше зосередився на внутрішніх проблемах. З 1928 року згортається НЕП і розпочинається тотальна радянізація всіх республік. Одне з чільних місць в цьому процесі належало органам безпеки (ОДПУ), руками яких проводилися репресії проти громадських і культурних діячів.
19 квітня 1930 року закінчився судовий процес над 45 учасниками Спілки визволення України — міфічного підпільного об’єднання діячів культури. Підсудні по цій справі — це лише частина української інтелігенції, а всього 1930 року на лаві підсудних побували понад 700 «членів СВУ» (переважно письменники, священники, вчителі, лікарі, студенти). Серед засуджених було чимало відомих персон: Сергій Єфремов, Микола Павлушков, Людмила Старицька-Черняхівська та інші.
Спілка визволення України — це назва організації, якій радянські служби безпеки приписували диверсійну й підривну діяльність, якою нібито керували українські емігранти з-за кордону. В обвинувальному акті зазначалося, що «СВУ ставила завданням повалити радянську владу на Україні шляхом збройного повстання за допомогою чужоземних буржуазних держав і реставрувати капіталістичний лад у формі “Української Народної Республіки”».
Абревіатура СВУ неодноразово згадується в контексті боротьби за українську незалежність, проте варто розрізняти кілька організацій з такою назвою. Перший СВУ — Союз визволення України, створений в роки Першої світової війни емігрантами з Наддніпрянської України. Сфабрикована справа над діячами культури стосувалася Спілки визволення України, яка за словами репресованих взагалі ніколи не існувала як організація. Третя СВУ— це Спілка визволення України, заснована вже в 1952 році емігрантами, яка діяла в Західній Європі й Америці.
Судовий процес над звинуваченими проводився з численними порушеннями (якщо ці дії взагалі можна назвати судом) та став показовою розправою над активними діячами українського визвольного руху. Суд не врахував дані, які заперечували зв’язки підсудних з лідерами українського визвольного руху в еміграції. Вирок був очікуваним: всі названі «члени СВУ» отримали реальні терміни ув’язнення (від 1 до 10 років). Первинний вирок передбачав навіть страти, але після перегляду вони були замінені на роки за ґратами. Розправа над СВУ — це лише одна сторінка з-поміж сотень томів злочинів сталінських часів.
Справи 1929-1932 років були повністю сфабриковані органами безпеки СРСР, а розслідування і судовий процес лише підтвердили абсурдність звинувачень. Десятки діячів культури звинувачувалися в організації терористичних актів без жодних доказів такої підготовки. Радянське «правосуддя» означало автоматичне перенесення звинувачення у вирок. Причина переслідування очевидна: керівництво СРСР бажало позбутися всіх нелояльних до партії діячів, які мали бодай якийсь вплив на людей.