7 червня 1563 року великим князем Сигізмундом ІІ Августом у Вільні виданий Віленський привілей, який зрівняв у політичних і майнових правах шляхту різних християнських конфесій.
Текст привілею в якості преамбули повністю увійшов до складу Статуту ВКЛ 1566 року. Як Віленський привілей 1563 року, так і друга редакція Статуту були досягненням насамперед протестантської шляхти і магнатів, які брали дієву участь у створенні обох документів.
Рівність всієї християнської знаті перед законом створювала хороший фундамент для громадянського миру і єднання. З настанням і успіхами контрреформації ці досягнення були запущені. Але все ж, саме досягнення віротерпимості оголошені Віленським привілеєм і пізніше Варшавською конфедерацією 1573 року дозволили шляхтичу-євангеліку Федору Евлашовському на межі 16-17 ст. першим назвати 16 століття – “золотим”. Він писав у своєму знаменитому щоденнику спогадів: “В той час різниця в вірі була причиною для різниці в дружбі, ось тому той вік мені бачиться золотим”.