7 березня 1274 року помер один з найвідоміших теологів середньовіччя, богослов, філософ і святий католицької церкви — Тома Аквінський.
Він народився в заможній родині поблизу містечка Аквіно, звідки й походить його прізвище. Батько майбутнього філософа бажав синові швидкого кар’єрного росту в Бенедиктинському ордені, однак Тома пішов іншим шляхом. У віці дев’ятнадцяти років він вирішив приєднатися до Домініканського ордену, заснованому приблизно 30 роками раніше. За цим рішенням слідує конфлікт з родиною та навіть «сімейне ув’язнення», проте врешті-решт, Тома залишається з домініканцями та відправляється навчатися на факультеті мистецтв у Університеті Парижа.
Здобувши один за одним вчені ступені, він викладав у різних містах Європи (Париж, Рим, Кельн, Неаполь, Орвієто). Філософ був майже універсальним викладачем з широким переліком дисциплін (від морально-етичних до природничих). Саме тому його постійно запрошували в різні вищі навчальні заклади, а Папа Климент IV призначив Тому на посаду папського богослова.
Тома Аквінський був теологом і схоластичним філософом, хоча і не вважав себе останнім. Він написав низку важливих коментарів до творів Арістотеля , серед яких «Про душу», «Нікомахова етика» і «Метафізика». Особлива увага Аквінського до творів цього античного філософа дає можливість називати його «перевідкривачем» Арістотеля для середньовічної людини.
Він багато досліджував поєднання науки (раціональності і природного одкровення) з вірою (божественним надприродним одкровенням). Так, Аквінський вважав, що природне має в своїй основі людське спостераження і накопичення знань; надприродне бере свій початок від Святого Духа. І тут філософ проводить певний поділ, бо природне визнає доступним всім людям, натомість надприродне лише тим, кому Бог відкрив і хто передав ці знання через Святе Письмо чи церковні передання.
Етичні погляди Томи Аквінського базувалися на принципі вродженого прагнення добра («усі акти доброчесності передбачені природним законом, оскільки розум кожного природно диктує йому діяти доброчесно»). В контексті етичних дилем варто згадати і погляди на справедливу війну, які він виклав у історичній праці «Сума теології». За Аквінським, справедливою війною можна вважати ту, яка має добру й справедливу мету; яка ведеться від імені держави; яка має на меті мир як кінцеву ціль.
Томі Аквінському належать і деякі сумнівні нововедення, як-от синтез аристотелівської філософії з принципами християнства. Таким чином його вчення справило величезний вплив на подальшу християнську теологію, особливо на католицьку церкву та західну філософію загалом. За це Аквінського кілька разів засуджував паризький єпископ Етьєн Темп’є, який знову і знову повторював, що жоден язичницький філософ не може в своїй мудрості зрівнятися з церковним вченням чи якось його доповнити.
Помирає Тома Аквінський у віці 48-49 років (точна дата народження невідома) в дорозі, коли їхав на Другий Ліонський собор. Він їхав верхи на ослі і травмувався, зачепившись головою об гілки дерева. Певний час за ним доглядали ченці абатства Цистерціан Фоссанова, що знаходилося на шляху до пункту призначення, але Тома так і не одужав.