Цього дня 1922 року захоплені комуністами в ході Громадянської війни землі колишньої Російської імперії увійшли до новоутвореної федеративної держави — Союзу Радянських Соціалістичних Республік.
Утворення єдиної союзної держави було затверджене на І установчому з’їзді Рад, який проходив у Москві. Заснування СРСР підтримали делегати з РСФРР, УСРР, Білоруської СРР та Закавказької СФРР (зрозуміло, що делегатами були представники місцевих компартій, а не народу загалом). Відразу після утворення Союзу радикальних змін у республіках не відбулося, бо комуністи більшою чи меншою мірою контролювали ці території від 1 до 5 років, а тому до цього часу вже почали впроваджувати радикальні експерименти в політичне й економічне життя народів.
«Тюрма народів», «Імперія зла» — таких епітетів СРСР заслужив не випадково. Він, як і Російська імперія та сучасна Російська Федерація, систематично брав участь в агресивних війнах і силою утримував десятки народів під владою Кремля. В 1920-і його мета визначалася ще глобальніше: через Комінтерн радянська влада намагалася створити підґрунтя для світової революції, а тому від початку свого заснування СРСР залишався загрозою для всього світу, що найяскравіше проявилося вже в роки Холодної війни.
Протягом багатьох десятиліть Радянський Союз залишався наддержавою, проте його могутність утверджувалася не шляхом реального економічного процвітання й суспільного прогресу, але шляхом мілітаризації та масової експлуатації громадян. Мільйони людей були репресовані, поміщені в концтабори (де працювали безоплатно) чи фізично знищені в ході «червоного терору», Голодомору та внаслідок бездарної стратегії керівництва в ході Другої світової війни.
Радянський Союз був однопартійною атеїстичною диктатурою з тоталітарною системою, плановою економікою та державною ідеологією. Остання проголошувалася обов’язковою та проникаючою буквально у всі сфери життя. Медіа й освіта слугували, найперше, для пропаганди і формування світогляду на основі марксизму-ленінізму. Цими радикальними ідеями було просякнуте все життя радянських людей (від дитячого садочка і до зірки на надгробку).
Перебування України під владою комуністів близько 70 років мало катастрофічні наслідки. Хоча деякі ностальгуючі громадяни згадують сьогодні «велике» будівництво індустріального сектору й ефемерну стабільність (яка, щоправда, стосувалася стабільної бідності й обмеженості в можливостях громадян), проте економічно, політично й культурно Україна дуже багато втратила за ті роки. Ми втратили свою політичну еліту, середній клас (принизливо названий комуністами «буржуями» і «кріпаками») та здобули колективістську і патерналістську ментальність разом із тотальною дехристиянізацією і русифікацією.
Частина держав колишнього СРСР і підконтрольних йому сусідніх республік провели декомунізацію після здобуття незалежності чи повалення комуністичних урядів. Але попри 5 років офіційної декомунізації в Україні, для того, щоб остаточно скинути тягарі окупації, потрібно значно більше часу і зусиль.