Цього дня 130 років тому народився відомий французький державний та військовий діяч Шарль де Голль. Він є представником того покоління політиків, на чию долю випали випробування двох світових воєн.
Де Голль походив з інтелігентної католицької родини, виховувався в релігійному та патріотичному дусі. З юних років він захоплювався військовою справою, тому від початку Першої світової війни став до лав французької армії. На війні був кілька разів поранений та навіть пережив полон.
В міжвоєнний період в чині підполковника (а пізніше полковника) де Голль займається розробкою військових стратегій, пише низку книг, в яких висловлює критику курсу французького командування, яке покладалося на оборонну лінію Мажіно. На думку де Голля, оборонний бюджет краще було б вкладати в розвиток танкових військ (а події 1940-го підтвердили його правоту).
Під час окупації Франції нацистами де Голль спочатку чинив прямий військовий спротив, а надалі очолив «Вільну Францію», рух за звільнення від нацистських загарбників. Як досвідчений стратег і справжній патріот він у 1940-му виголосив знамениту промову із закликом продовжувати боротьбу: «Франція програла битву, але це не означає, що вона програла війну! Ми нічого не втратили, адже ця війна — світова. Прийде день, коли Франція поверне собі свободу і велич…» Так і сталося: попри значні труднощі (як у співпраці з союзниками, так і з власним народом) Франція була звільнена від нацистів не в останню чергу дякуючи старанням де Голля.
Після війни вже генерал фактично очолював визволену Францію, однак, вступивши у політичну конфронтацію з соціалістами та комуністами, був змушений піти у відставку. Але він не полишив боротьби і після Алжирської кризи та падінням Четвертої республіки повертається до управління державою, але тепер як обраний президент П’ятої республіки.
З 1958 і до 1969 Шарль де Голль очолював Францію і за цей період спостерігався явний ріст економіки держави та політичної ваги на міжнародній арені. Голлізм (саме так було названо його політичний курс) характеризувався зміцненням президентської влади та проведенням максимально незалежної зовнішньої політики. Теоретично, це мало бути позитивним шляхом для Франції, однак в умовах Холодної війни така політика негативно позначилася на позиціях Заходу (найперше, через явний антиамериканізм де Голля).
Та разом з цим, варто віддати президенту належне в боротьбі з соціалістами та комуністами, які багато років підривали французьке суспільство. Шарль де Голль не соромився називати їх «сепаратистами», «іноземною партією», «агентами Рад», маючи на увазі, що присутність червоних у Франції є наслідком агентурної роботи Москви.
Антикомуністична лінія в політиці президента пізніше піддавалася жорсткій критиці з боку одурманених лівими вчителями французьких студентів, що вийшли на прокомуністичні демонстрації в травні 1968-го. Хоча учасники протестів і заворушень формально програли, однак кінець 1960-х очевидно став фінішем і для політичної кар’єри Шарля де Голля. В 1969-му він подає у відставку, а через півтора року Франція назавжди втратила одного з найвидатніших президентів.
Шарль де Голль був французькою легендою, людиною, що не полишила боротьби у безвихідних ситуаціях. Антикомуніст, герой війни, президент, що будував сильну Францію і просто політик з тієї плеяди лідерів, яких Європа вже давно не бачила.