Письменники завжди були людьми впливу. Через художню літературу чи публіцистику вони доносили людям важливі послання, піднімали етичні й моральні питання, в творчій формі висловлювалися щодо політичних режимів і загалом нашого буття. Саме тому нерідко репресії та обмеження свободи слова розпочиналися з літераторів.
5 жовтня 1921 року письменники Джон Ґолсуорсі та Кетрін Емі Доусон-Скотт заснували в Лондоні організацію, покликану об’єднувати та підтримувати інших письменників. Назва організації походить від складання перших літер трьох англійських слів — poet (поет), «essayist» (есеїст), «novelist» (романіст), які символічно утворюють абревіатуру PEN (ручка).
Метою ПЕН-клубу з часів його заснування був захист прав письменників, боротьба з цензурою та підтримка авторів, які зазнають тиску чи несправедливої політичної відмови щодо публікації їх творів. У 1948 році з розширенням організації Міжнародний ПЕН-центр ухвалює Хартію, в якій декларувався наднаціональний та позапартійний статус організації, а також принцип свободи інформації як базова цінність об’єднання письменників.
За майже століття існування клубу в його лавах були представлені тисячі авторів: письменники, поети, журналісти, драматурги, есеїсти, історики… На сьогодні ПЕН-центри діють в 146 країнах світу.
З плином часу в організації стали помітними деякі зміни і це закономірно, адже принципи клубу є відображенням цінностей і позицій його членів. Як правозахисна організація письменників, ПЕН-клуб має ті ж світоглядні проблеми, що і більшість «правозахисників». Ще в 1948 році Хартія організації декларувала «боротьбу з класовою та расовою дискримінацією», проте сьогодні цей перелік отримав нові, дуже суперечливі ознаки.
Найбільший регіональний ПЕН-клуб (американський) активно співпрацює з ЛГБТ-організаціями, проводить тематичні вебінари щодо різноманітності ґендерного спектру та «прайд-активізму», агітує до участі в ЛГБТ-заходах. Колись ПЕН-клуб був прихистком для вільнодумства і нонконформізму, однак сучасна тоталітарна культурна повістка торкнулася і спілки літераторів.
Подібні тяжіння вліво можна простежити і в українському філіалі організації. Вітчизняний ПЕН-центр має свої «ґендерні» проєкти та успішно співпрацює з сумнозвісним фондом «Відродження».
Та чи не найгучніший конфлікт довкола ціннісних розбіжностей мали наші сусіди. Ми пам’ятаємо торішній скандал із білоруським ПЕН-клубом, коли відомого опозиційного політика та письменника Павла Северинця було виключено з організації через його прохристиянські та анти-ЛГБТ погляди. Це була дуже яскрава і наочна демонстрація, як організація вільнодумців з роками обросла самоцензурою і тими явищами, з якими покликана боротися.
Джерела: https://pen.org https://pen.org.ua/publications/shho-take-ukrayinskyj-pen-10-zapytan-i-vidpovidej/