30 вересня 1938 – підписано Мюнхенську угоду

30 вересня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Цього дня 1938 року у Мюнхені представники чотирьох великих держав підписали угоду, якою погодилися на переділ європейських кордонів.

Після приходу у Німеччині нацистів до влади ситуація в Європі стала більш напруженою. Різкі мілітаристські та просто агресивні випади німецького керівництва в бік своїх сусідів віщували наближення чергової катастрофи. Натомість лідери Франції та Великої Британії взяли курс на цілком провальну політику «умиротворення агресора».

Німеччина претендувала на Судецьку область, яка на той час перебувала у складі Чехословаччини. Аргументом Третього Рейху був значний відсоток німців в складі населення регіону, проте за підсумками Першої світової війни ці землі Німеччині вже не належали.

Вирішити цей конфлікт теоретично мала міжнародна спільнота. Питання Судецької області стало ключовим на перемовинах у Мюнхені. 29-30 вересня тривала конференція за участі лідерів європейських держав: Німеччину представляв Адольф Гітлер, Великобританію — Невілл Чемберлен, Францію — Едуард Даладьє, а Італію — Беніто Муссоліні. Останній виступав не як сторона перемовин, але в якості посередника. Основні перемовини проходили між Францією та Великобританією з одного боку і Німеччиною з іншого.

В підсумку конференції сторони підписали угоду, що увійшла в історію як змова і зрада західноєвропейськими лідерами свого союзника Чехословаччини. Мюнхенську угоду пізніше неодноразово критикували за тотальні поступки європейських лідерів перед Третім Рейхом. Так, її умови свідчили про поразку Чехословаччини на всіх напрямках. Найперше, Судецька область (яка і була основним предметом суперечок) мала безоплатно та без додаткових умов перейти до складу Третього Рейху разом із всіма військовими та індустріальними об’єктами. По-друге, Чехословаччина зобов’язувалася задовольнити територіальні претензії інших своїх сусідів — Польщі та Королівства Угорщини.

Вже багато десятиліть Мюнхенська угода залишається символом зради і міжнародного безсилля перед агресором. Британський та французький лідери в 1938 році проявили злочинну поступливість перед нацистським лідером, за що поплатилися війною і в своїх державах. Вже через рік війська вермахту пішли на Схід і Європа стала ареною чергової війни.

Мюнхенська угода була свідченням безтолковості політики «умиротворення агресора». Наївні сподівання лідерів Великобританії та Франції розбилися об сурову реальність: Гітлер не мав за мету приєднати Судецьку область, його вабило світове панування.

Слабкість міжвоєнного врегулювання криз повторюється і в ХХІ столітті. Нині ми знову є свідками переділу кордонів у Європі. Відколи Росія анексувала Крим та розпочала війну на Донбасі ні про який мир і стабільність в Європі мови бути не може. Разом з тим, російська агресія продемонструвала реальну слабкість як міжнародних інституцій, так і європейських функціонерів, чиї слова претендували на вагу в міжнародній політиці.

В 2014-му європейські лідери проявили слабкість, яка до 2020-го набирає реальних обрисів зради. Коли сьогодні лідер однієї держави заявляє, що «якщо ми хочемо побудувати мир на європейському континенті, нам треба працювати з Росією», а інша лідерка захищає енергетичні проекти з агресором, то важко говорити про реальну силу демократії та права на континенті.