330 років тому британський парламент прийняв доленосний документ, яким вперше в епоху Нового часу держава декларувала права людини. Попри поширений стереотип про черпання ідеї прав людини з Французької революції, насправді основи парламентаризму й цінності верховенства права були закладені в дуже навіть християнських спільнотах.
Ухвалення цього документу завершило Славну революцію та впровадило чинні дотепер обмеження для монарха. Саме 1689 року було заборонено англійському королю приймати закони, минаючи парламент, визначати нові розміри королівського податку, формувати й утримувати армію в мирний час тощо. Також “Білль” містив перелік цілком ліберальних норм, які закріплювали свободи громадян: свобода для протестантів володіти зброєю для самооборони (відповідно до їх статусу), свободу слова і преси, свободу вільного прямого звернення до короля (подача петицій), свободу від санкцій без рішення суду і взагалі від надмірних і жорстоких покарань.
Прийнятим документом проголошувався новий принцип взаємодії між владою і народом: король позбавлявся повноважень, характерних для абсолютизму і, залишаючись спадкоємним очільником держави, не міг діяти лише виходячи з власної волі. Сьогодні у Великобританії попри збереження монархічного ладу, реальна влада все-таки належить парламентарям.
Традицію англійців продовжили американці. Вони 1789 року ухвалили свою версію “Біллю” (перші 10 поправок до Конституції), в яких значно розширили права народу на самоврядування й визначили ключові права й свободи громадян, здатних керувати державою без спадкового правителя.
Ця ідея пізніше деформувалася в різноманітні протестні рухи (найперше, у Франції наприкінці XVIII століття, а пізніше і в інших європейських державах у ХІХ столітті). Однак саме в англо-саксонських країнах результати конфронтації з монархом мали конструктивний характер.
Не останню роль в цій закономірності відіграв релігійний чинник. Протестантська концепція громадянського суспільства лягла в основу парламентаризму й відповідальній участі громадян в суспільному житті. Недарма, в Славній революції в Англії та боротьбі Штатів за незалежність просвітницьку роль відіграли не сумнівні філософи-гуманісти, але пресвітери й проповідники. Їх активна участь в громадянській боротьбі згуртувала населення та убезпечила революцію від секуляризму та можливих деструктивних кроків (подібних до тих, які пізніше можна було спостерігати на вулицях Парижу під час якобінської диктатури). Чергове звернення до “Біллю про права” знову нагадує про основні свободи, які здавна визначалися фундаментальними й очевидними. На цих засадах розвивався Захід протягом століть і ці принципи лягли в основу соціального розвитку й економічного процвітання для багатьох народів.
Верховенство права й цінність особистості у впливі на суспільство гаряче проповідувалися християнам. Сьогодні ця місія знову актуалізується, бо хто, як не носії Істини, здатні дати світу стійкі основи, повернення до яких зупинить розпад і деградацію політичної культури й суспільної моралі.