Цього дня 1789 року в розпал Великої Французької революції Національними зборами затверджено Декларацію прав людини і громадянина — документа, який нерідко приводять як приклад основоположного в історії прав людини. Але чи дійсно це так?
Однією з базових вимог Французької революції було створення нового суспільного ладу, який мав кардинально відрізнятися від монархічно-станової системи, що діяла до цього. Філософи і громадські діячі, які формували ідейну базу революції, багато в чому намагалися наслідувати класичних англійських і американських лібералів, проте основа їх світоглядної традиції суттєво різнилася чи навіть була протилежною.
Якщо борці за права у англо-саксонській традиції спиралися на божественну першопричину моралі і суспільних норм, то французькі передвісники революції відштовхувалися від агностичних гуманістичних ідеалів, які не могли заповнити потребу глобального і абсолютного фундаменту для цінності людських прав.
Французька Декларація прав людини і громадянина не була ані першим в історії документом, що затверджував права людини, ані вдалою спробою реалізувати проголошені норми. Задовго до її ухвалення вже був прийнятий Білль про права 1689 року у Англії , а за океаном вже діяли Декларація прав Вірджинії (1776), Декларація незалежності США (1776) та Конституція США (1787), які містили основоположні для нашої цивілізації принципи захисту прав людей.
Якщо порівняти Декларацію про права людини і громадянина, ухвалену 1789 року, з вищезгаданими попередніми документами, то можемо побачити багато спільного в змісті, але їх ціннісна база і реалізація кардинально різняться. Наприклад, Білль про права 1689 року, як і французька Декларація, містить низку положень щодо рівності громадян перед законом, демократичний лад, виборність на основні посади, свободу слова, друку, віросповідання тощо. Однак в англійському документі простежуються глибока християнська основа, а також цінність і повага до традицій, чого у французькому немає.
В Декларації незалежності США та Конституції 1787 року теж помітні аналогічні відмінності з французькою Декларацією 1789 року. Основа цих документів лежить не в меркантильній чи наївно-утопічній площині, але в християнському уявленні про рівність і цінність людей (бо за них постраждав Христос). До того ж американці дуже конкретно прописали підстави і базис, який забезпечує універсальність цій рівності («Ми виходимо з тієї очевидної істини, що всі люди створені рівними, наділені Творцем певними невід’ємними правами, до числа яких відносяться життя, свобода, прагнення до щастя»).
Чи не найкращим свідченням нежиттєздатності Декларації прав людини і громадянина є сама історія Французької революції. Люди, які в липні-серпні 1789 року проголошували свободу, рівність і братерство наріжними каменями нового суспільства, затверджували Декларацію і теоретично мали її виконувати, вже дуже швидко самі стали диктаторами.
Верховенство права, справедливий розгляд справ і недоторканість особи не були аргументами перед Комітетом громадянського порятунку. Безпеку і опір гніту нереально було реалізувати, адже за правління якобінців буквально жодна людина не могла почуватися повністю в безпеці. Декларована свобода віросповідання у французів відобразилася у дехристиянізаторській політиці, переслідування священників і впровадженні штучних релігій, а свобода слова і преси – у цензурі і стратах неугодних (навіть своїх).
Як бачимо, історичний досвід підтверджує тезу про цінність і вагомість документа через призму успішної його реалізації. Французам не вдалося реалізувати зазначені в Декларації права, натомість революція призвела до розгортання нечуваного насилля та подальших воєн.