24 серпня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Сьогодні вся країна святкує День Незалежності. Рівно 29 років тому Верховна Рада УРСР проголосувала Акт проголошення незалежності України — визначальний документ, який став початком відновлення нашої незалежності.

У серпні 1991 року Радянський Союз стояв на роздоріжжі. Частина консервативного комуністичного політикуму зробила спробу здійснити державний переворот і повернути колишні тоталітарні норми з монополією комуністичної ідеології та жорствою вертикальною структурою влади. Хоча й обмежені, проте все ж демократичні перетворення 1980-х, унеможливили повернення до старих порядків, бо керівництво республік не бажало віддавати наявні повноваження в Москву, а народ вже не перший рік очікував поглиблення демократичних змін.

Серпневий путч став останнім цвяхом в труну Радянського Союзу, каталізатором до самовизначення республік. В дні тривожності та нестабільності Верховна Рада зібралася на позачергове засідання та абсолютною більшістю проголосувала за незалежність України від СРСР. Це був початок нашого новітнього незалежного шляху. У грудні 1991 року понад 90% населення України підтримали незалежність, а 28 червня 1996 року молода держава вже мала свою Конституцію.

Хоча нам вдалося відновити незалежність лише 29 років тому, не варто забувати весь досвід української державності. Київська Русь, Галицько-Волинська держава, Велике князівство литовське, Гетьманщина, УНР та ЗУНР — це ще не повний перелік державних утворень, спадкоємцями яких є сучасна незалежна Україна.

В 1991 році шлях незалежності та становлення України як суверенної і демократичної держави не завершилося. У 2004 році українці продемонстрували здатність захистити демократію та протистояти виборчим фальсифікаціям і узурпації влади.

Однак наш народ не засвоїв уроків Помаранчевої революції і в 2010 році Україна знову стала на автократичний і проросійський шлях. Завершилося це кривавими подіями зими 2013-2014 років, які увійшли в історію як Революція Гідності, перемога якої далася народу дуже важко і з великими втратами.

Та це був лише початок нашої боротьби за незалежність у ХХІ столітті. Амбіції російського керівництва переглянути наслідки рішень 1991 року призвели до агресії проти нашого суверенітету й безпеки. Спочатку анексія Криму, далі – війна на Донбасі. Це очевидна агресія, яка триває до сьогоднішнього дня, однак ще до того РФ здійснювала інформаційний наступ, який багато років залишався без відповіді. Російська мова, культура, історична пам’ять, міф про «братські народи» і ментальну спорідненість — ось що стало ґрунтом, на якому зійшли паростки сепаратизму і плоди війни.

Після 2014 року Україна дуже помітно змінилася і ми почали по-новому цінувати наш суверенітет. Проте чим більше часу минуло з перемоги Революції Гідності і підняття національного духу в перший рік війни, тим більше люди почали забувати те «перше кохання», а проросійські й антипатріотичні заклики чути все частіше.

Тривогу викликають і загрози, пов’язані із популяризацією досить постмодерних і мультикультурних явищ. Знецінення важливості історичної пам’яті, мови, духовності, героїзації захисників незалежності; скептицизм щодо традицій, символів — все це виразно проявляється протягом останніх 1,5-2 років.

Але хіба зникли загрози, хіба не чути пострілів ворожих гармат? Війна все ще триває і боротьба за фактичну незалежність продовжується. Саме тому християнам варто не припиняти молитися за мир і суверенність України та своїм прикладом демонструвати патріотизм і небайдужість до національних питань.