14 серпня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

14 серпня 1992 року розпочався один з перших конфліктів на території пострадянського простору, в якому вирішальну роль (хоча й не офіційно) зіграла Російська Федерація. Цього дня розпочалася війна в Абхазії — автономії Грузії, яка намагалася відокремитися і стати окремою державою.

Напруженість між грузинами й абхазами — це давня історія, яка бере свій початок в Радянському Союзі. Внаслідок класичної для СРСР політики змішування народів та штучної зміни етнічного складу населення окремих територій на час розпаду Союзу абхазів на території національної автономії проживало не більше 17%, а більшість населення становили грузини.

Після розпаду СРСР абхази вкрай негативно сприйняли повернення грузинської Конституції 1921 року, бо очікували скасування своєї автономії. За підтримки деяких політичних сил на території автономії в 1992 році почала формуватися абхазька гвардія. Для забезпечення порядку, охорони об’єктів інфраструктури та збереження конституційного ладу в регіон були введені грузинські війська.

Напруження зростало і 14 серпня розпочалися бойові дії між національною армією та новоутвореними абхазькими формуваннями. Конфлікт швидко переріс в повномасштабну війну з використанням всіх родів військ з обох сторін. Від початку конфлікту абхазьку сторону підтримала Росія, яка постачала озброєння та військових, а також сприяла участі в конфлікті найманцям з Північного Кавказу. Одним з керівників російської «миротворчої» місії в Абхазії був Сергій Шойгу — чинний міністр оборони РФ.

Найбільшими військовими операціями за всю війну стали взяття міст Гагра та Сухумі. Останнє абхази захопила разом із російськими військами за підтримки Чорноморського флоту, дислокованого в Криму. З російською допомогою сили Абхазії значно переважали грузинську оборону, що в підсумку завершилося поразкою Грузії та виведенням національних військ з Абхазії.

Під час боїв за Сухумі загинули тисячі цивільних. Після захоплення міста російські й абхазькі найманці проявили нечувану жорстокість: без суду і слідства розстрілювали противників відокремлення Абхазії, вбивали полонених, ґвалтували грузинських жінок та загалом проводили етнічні чистки грузинів (що визнала й ОБСЄ).

Внаслідок поразки Грузії у війні перебування грузинів на окупованій території ставало все більш небезпечним. Грузини почали залишити ці землі влітку 1992-го, а за весь час конфлікту з Абхазії виїхали близько 250 тисяч грузинів.

Де-юре Абхазія є частиною Грузії, однак фактично не контролюється Тбілісі понад чверть століття. Наразі суверенітет Абхазії визнали лише п’ять держав: Росія, Сирія, Венесуела, Нікарагуа та Науру, для всіх інших — це лише неконтрольована частина Грузії. Але абхазький конфлікт став не єдиним на території Грузії. В серпні 2008 року також за участі Росії розгорілася війна в Південній Осетії, яка наразі теж не контролюється Грузією.

Абхазія, як і Південна Осетія, була потенційним важелем впливу Москви на Тбілісі, своєрідна кровоточива рана, заподіяна Росією, як і ще низка подібних на пострадянському просторі. Кремль багато років використовує перевірену тактику апеляції до прав національних меншин та звинувачення незалежних держав у недостатньо лояльній до них політиці лише, щоб мати важіль впливу на свого сусіда.

Приклад Грузії, Ізраїлю чи Південної Кореї має нагадувати нам про можливість розвитку попри агресію та анексію. Ці держави багато років існують в напрузі від потенційної агресії сусідів, але демонструють неабиякі успіхи у впровадження реформ та розвитку економіки.