28 червня 1712 року народився один з найвідоміших французьких філософів Жан-Жак Руссо. З його ім’ям пов’язана ціла епоха ідейної підготовки Франції до революції, що вибухнула XVIII століття.
Жан-Жак Руссо народився у Женеві, місті-державі, що вважалася центром кальвінізму. Через проблеми із законом батько майбутнього філософа тікає з міста та залишає сина жити в дядька, однак ані першому, ані другому хлопець був не потрібен.
Ще бувши юнаком він втік в сусідню Францію, де і прожив більшу частину свого життя. Там йому довелося приміряти на себе різні професії, зокрема і викладацьку. Руссо захопився філософією і точними науками, що привело його до співпраці з енциклопедистами, найперше, Дені Дідро.
Вже у Франції Жан-Жак Руссо остаточно формує свої філософські та політичні погляди. Він вбачав еталон людського існування у “природному” стані соціуму, який, на думку філософа, виявлявся в первісному дикунстві та буквальному єднанні з природою. Він був переконаний, що людина народжується досконалою і лише тиск суспільства з його спадком тисячолітніх цивілізацій спотворює первинну “чистоту” людської істоти.
З цих позицій він не міг бути послідовником класичного християнського вчення, адже категорично відкидав перворідну гріховність людини. Йому, як деїсту, був притаманний скептицизм щодо Церкви та практичного виконання християнського віровчення, проте існування Бога й безсмертної душі він визнавав.
Його політичні погляди цілком випливали із антимонархічних трендів XVII-XVIII століття. Після революцій в Англії та Нідерландах критика абсолютизму стала поширеною ідеєю в Західній Європі. Руссо жорстко критикував феодально-абсолютистський лад і суспільні засади, породжені ним.
Та джерела його критики суттєво відрізнялися від англійських лібераьних мислителів. Погляди Руссо на бажану модель побудови держави і прав людини базувалися не на релігійній основі, але на уявленні про “ідеал первісного”. Так, наявний тоді суспільно-політичний лад філософ трактував як результат тривалого нагромадження нерівності, причина якого криється у відході людства від ладу первісного суспільства.
Творчий доробок Жана-Жака Руссо досить об’ємний і, безумовно, значущий. Хтось пам’ятає його як гуманіста, хтось просто як філософа, чиї праці передували Французькій революції, а хтось звертав увагу на його педагогічну систему, описану в знаменитому трактаті “Еміль” (або “Про виховання”). Уявлення автора про виховання дітей були досить радикальними для своєї епохи. Він аналізує чотири етапи формування особистості з точки зору вже згаданої “первісної свободи”. Таким чином, уся його педагогічна концепція пронизана ідеєю про абсолютну свободу для дитини від найперших днів життя.
Яскравий педагогічний гуманізм Руссо може сподобатися багатьом, однак варто враховувати не лише гарно описану теорію, а й практику. А тут вчителю і батьку немає чим похвалитися, бо видатний просвітник і популярний педагог віддав своїх п’ятьох дітей до притулку і не займався їх вихованням.
Жан-Жак Руссо дав початок багатьом руйнівним ідеям, які спричинили не лише фізичне втілення антимонархізму у формі абсолютно деструктивної революції, але й сприяли викривленню таких понять як “свобода”, “рівність”, “права людини” тощо.