17 червня 1953 – повстання в Берліні проти комуністичної влади

18 червня 2020 р. \ оновлено 22 лютого

Цього дня 1953 року в Східній Німеччині спалахнуло повстання проти жорсткої політики радянської окупаційної влади. Воно розпочалося в Берліні та охопило десятки міст і містечок, однак було жорстко придушене військами і поліцією.

Після падіння Третього Рейху Німецькі землі були поділені на 4 зони окупації (радянська, американська, британська, та французька). Однак з початком “Холодної війни три останні були об’єднані під одним керівництвом та утворена Федеративна Республіка Німеччина (від 1949 року. Таким чином, Німеччина була поділена на дві держави – ФРН та НДР. Остання протягом 44 років перебувала під контролем Радянського Союзу, що, безумовно, негативно позначилося як на економіці, так і на суспільному житті.

Здобувши контроль над ще одним шматочком Європи, комуністи взялися за “освоєння” цих земель, що означало впровадження соціалістичних стандартів у життя німців. Націоналізація підприємств і регулювання економіки додалися до виплат величезних репарацій та мілітаризації, яку проводили комуністи з метою посилення позицій в Європі в ході протистояння із Заходом. Все це помітно вдарило по економіці і без того ослабленої після війни країни.

Соціально-економічні зміни, принесені червоними, очікувано викликали невдоволення населення. Добробут громадян різко впав і значна частина німців під радянською окупацією намагалися втекти на захід, де таких репресивних заходів не було. “Відтік мізків” спричинив кадрову кризу і лише поглибив наявні проблеми.

Передумовою масштабного повстання став виступ робітників 16 червня, які вимагали скасування підвищення норми виробітку. Хоча протести завершилися вже за кілька годин, проте наступного дня на вулиці німецьких міст вийшло в рази більше людей (до 20 тисяч лише в Берліні).

Чинний прем’єр-міністр Отто Готвель у зверненні до громадян назвав протестуючих фашистами і провокаторами та дав розпорядження притягнути всіх до відповідальності та відновити робочий процес. Жорсткій реакції німецьких комуністів посприяв дзвінок Лаврентія Берії з вимогою “не шкодувати набої та навести порядок”. По обіді 17 червня був запроваджений надзвичайний стан і залучені війська та підрозділи поліції для розправи над протестувальниками. В результаті цього загинули як мінімум 34 людини та ще понад півтори тисячі були засуджені.

Теоретично успіх повстання міг би гарантувати Німеччині інше майбутнє без десятків років розділення. Але це відбувалося під владою комуністів, які протягом 1920-30 років на практиці відпрацювали всі можливі способи придушення народного невдоволення. Центральноєвропейський соціалістичний плацдарм залишався цінним надбанням Радянського Союзу (щоправда, військовим шляхом, а не пролетарською революцією).

1950-і роки стали кризовими для комуністичного світу. Після смерті Сталіна хвиля повстань прокотилася в низці соціалістичних держав Центральної і Східної Європи. Однак репресивні заходи, що проводилися після народних виступів, лише зміцнили режим, а подальше розгортання “Холодної війни” на довгі десятиліття віддалило європейські народи.