25 січня 1959 року оголошено про підготовку до Другого Ватиканського собору

25 січня 2018 р. \ оновлено 22 лютого

25 січня 1959 року папа Іоанн ХХІІІ оголосив про підготовку до Другого Ватиканського собору. Метою скликання собору було обговорення шляхів оновлення церкви для того, щоб вона могла актуально відповідати на виклики сучасності. На цей екуменічний (спрямований на об’єднання) собор, окрім 2 400 католицьких єпископів, були запрошені також представники інших християнських конфесій.

Урочиста процесія з нагоди відкриття собору відбулася 12 жовтня 1962 року. Усього він складався з чотирьох сесій, які проходили восени між 1962 та 1965 роками. У першій промові папа Іоанн дав зрозуміти, що він не відносить себе до пророків «кінця світу», а закликав звертати увагу на ті можливості, які сьогодні може мати церква для донесення свого послання.

Ініціатор Другого Ватиканського собору був присутній лише на першій сесії, проте, коли він помер, його наступник – Павло VІ – одразу ж оголосив про намір продовжити собор. Під час трьох сесій, на яких він головував, було прийнято 16 документів, за які проголосувала переважна більшість учасників. У цих документах католицька церква здійснила найбільшу самоперевірку за усі часи. Структурно та за духом цей екуменічний собор значно відрізнявся від двох останніх. 1545 року Тридентський собор був реакцією на поширення Реформації (саме він і дав початку такому явищу як Контрреформація). А Перший Ватиканський собор 1869 року був також пов’язаний з кризою, здебільшого навколо поширення лібералізму. Цього разу причиною собору була не криза, а потреба в оновленні церкви у світлі Євангелії, щоб бути здатною відповідати на потреби другої половини ХХ століття.

Серед основних результатів собору можемо виділити наступні:

  • було прийнято рішення ґрунтовно реформувати церковну літургію, зокрема використання національних мов замість латини
  • у питаннях божественного відкриття було здійснено повернення до багатства біблійних джерел головного церковного послання, запропоновано екуменічно чутливе розуміння традиції, а також зроблено заклик до більшої обізнаності людей у біблійній істині
  • поставлено наголос на місійної активності мир’ян таким чином відкривши церкву на новозавітню доктрину священства всіх віруючих
  • у зовнішньому аспекті було прийнято рішення працювати над подоланням суперечностей між християнами різних конфесій.

Навряд чи був якийсь аспект внутрішньої чи зовнішньої політики католицької церкви, якому б не приділили увагу під час собору. І це логічно, адже на його підготовку було витрачено більше двох років, а до опрацювання 9 тисяч пропозицій було залучено 10 підготовчих комісій. Було реформовано весь церемоніал, який тепер проводиться народними мовами; доступ до Писання в католицькій церкві став більш загальним, а звичайні прихожани змогли стати більш залученими у церковну діяльність. У зовнішньому аспекті католицька церква налаштувалася на діалог з іншими конфесіями, іншими релігіями та світом взагалі.

Можна сказати, що після Другого Ватиканського собору католицька церква змінилася більше, ніж за останні 1500 років, наближившись до євангельських ідеалів. Зображення: staticflickr.com #християнство_в_історії