Цього дня 1794 року у Парижі відбулося перше святкування, присвячене визнанню так званої “Верховної Істоти”. Це було заснування нової релігії, яка, за задумом деяких революціонерів, мала витіснити християнство.
Окрім політичних репресій, масових страт і катастрофічного непрофесіоналізму в управлінні державою Французька революція породила цілу низку радикальних культурних змін. Поряд із скасуванням християнського календаря та початку нового революційного літочислення прихильники повного знищення попереднього ладу пішли в наступ на релігійні традиції французів.
Ще в 1789-му одним з головних ворогів революції проголошувалася Церква. Саме тому стан духівництва зазнав кривавих репресій, як і аристократія. В перші роки після повстання розгортається ціла кампанія дехристиянізації Франції, що включала як законодавчі акти задля нівелювання ролі християнства в житті суспільства, так і практичні дії, що нерідко полягали в насильницьких діях проти священників.
Питання релігії очікувано стало каменем спотикання для революції. Попри ненависть значної частини третього стану до аристократії і навіть церковних діячів, далеко не всі були готові відмовитися від християнства. Одночасно, найрадикальніші сповідували атеїзм і проголошували авторитетом виключно розум та закликали до подальшої боротьби з християнством, щоб повністю викорінити релігійні “забобони”.
З метою сприяння єдності після тривалих міжусобиць між різними революційними угрупованнями влада на чолі з Робесп’єром поставила собі за мету розробити нову “натуральну релігію”. Наказом Національного конвенту (7 травня 1794 року) революціонери встановили нову державну релігію – культ Верховної Істоти. На честь цього “божества” було започатковане свято, яке відзначалося 8 червня 1794 року, щоб замінити неділю П’ятидесятниці.
У цьому Декреті прописувалися основні засади нової релігії: від імені французького народу визнавалося існування Вищої Істоти і безсмертя душі; найкращою формою служіння цій новому богу проголошувалося здійснення “обов’язків людини”. Під цими обов’язками розумілися розмиті гуманістичні ідеї та норми, а найперше – протистояння тиранам (щоправда, такими називалися саме монархи, а не лідери самих революціонерів, що в своєму тоталітаризмі могли скласти конкуренцію багатьом деспотам в історії людства).
Максиміліан Робесп’єр та його прихильники, зокрема Жорж Кутон (який стверджував, що атеїзм аристократичним, а віра у Верховну істоту є республіканською) започаткували новий культ обрядом у садах Тюїльрі. Культ Верховної Істоти мав стати формальною заміною традиційній християнській вірі із зручними і необтяжливими принципами віри. Попри статус державної релігії, даний культ не мав системності, характерної для релігії. Він не пояснював загальної картини буття та не давав відповіді на основні екзистенційні питання: хто ми є і навіщо живемо?
Попри грандіозне святкування, державний культ ніколи не був загальнонаціональним. Простий люд не сприймав цю “істоту” серйозно. Значна частина населення (особливо селян) залишалися християнами, а навіть ті, хто противився Богу не поспішали поклонятися Верховній Істоті, бо даний культ від самого початку його проголошення конкурував із “культом Розуму”, прихильниками якого були ультраліві революціонери-атеїсти. Після Термідоріанського перевороту і страти Робесп’єра культ Верховної Істоти остаточно втратив популярність, адже асоціювався з політикою якобінців.
Сьогодні ми також спостерігаємо численні спроби витіснити християнство. Звичайно, настільки формальні релігійні культи з прямим поклонінням ідолам не користуються великою популярністю, однак в житті сучасної людини, що не пізнала Бога, з’являються інші культи, поклоніння яким може набувати справді фанатичних форм. Культ грошей, сексу, вседозволеності, споживання і, врешті решт, культ комфорту й легкого життя набули такої популярності, що їхнє втілення все частіше виливається в політичну площину.