28 травня 1871 року впала Паризька комуна – один з яскравих та, як завжди, невдалих експериментів комуністів. Ліві ідеї, які формально окреслилися саме під час революції кінця XVIII століття, дуже деструктивно вплинули на історію Франції на наступні понад 200 років. Історія становлення Паризької комуни безпосередньо пов’язана із традиціями Французької революції та поширенням у державі комунізму і соціалізму.
Наприкінці Франко-прусської війни становище у Франції було просто жахливим (бідність, тотальне безробіття, воєнні поразки). 15 березня 1871 року в хаосі ослабленої держави у Парижі відбулося повстання за участю Національної гвардії, очолюване місцевими комуністами. Вони взяли владу в Парижі у свої руки і протягом наступних двох місяців продемонстрували реалії практичного втілення ідеї життя комуною.
Теоретично це мала бути справедлива і демократичне суспільне утворення. Але в лівих так не буває, і, за вже відомою нам комуністичною традицією, на місто чекала ще більша розруха. Після захоплення влади в Парижі деякий час керував Центральний Комітет Національної гвардії, а після виборів була сформована Рада Комуни, в яку увійшли комуністи, соціалісти, якобінці-революціонери, анархісти та бланкісти (послідовники утопіста-комуніста Луї Огюста Бланкі).
Склад Ради був надзвичайно строкатим і непрофесійним. Абсолютна більшість її членів ніколи не мали досвіду практичного управління і в політику прийшли як теоретики й агітатори. Містом фактично керували люди, які не мали нічого спільного з поняттям національної еліти. Закони, що вони ухвалювалися, досить часто ніхто не виконував, влада авторитету не мала. Дійшло навіть до того, що комунари не знали про наявність у банку понад 3 мільярдів франків. Хаос і непрофесіоналізм стали одними з ключових причин непопулярності комуни й швидкого розчарування серед парижан.
Однак амбіції у комунарів були чималі. Ліві радикали відразу ухвалили низку революційних нововведень: від скасування квартплати і націоналізації майна попередньої влади та церкви до відновлення республіканського календаря та визнання офіційним червоного прапора. З часів захоплення влади у березні комуністи розпочали жорсткі переслідування духівництва. Монахинь жіночого монастиря масово арештовували, а церкви обшукували та грабували. За весь час існування Паризької комуни відбулося понад 20 страт через релігійну діяльність (вбили і архієпископа Дабруа).
Французька влада Третьої республіки не мала наміру миритися із захопленням Парижа і з квітня намагалася відвоювати місто в комунарів. Найбільш гарячим етапом протистояння “федералістів” (прихильників комуни) і “версальців” (противники на чолі з Адольфом Тьєром) став кривавий тиждень із 22 до 28 травня 1871 року. Протягом цих днів відбулися міські вуличні бої між комунарами та французькими збройними силами. В ці дні федералісти проявили характерну для лівих жорстокість: розстрілювали полонених, підпалювали будинки, які не могли втримати. Останні бої завершилися на кладовищі Пер-Лашез і за квартал Бельвіль 28 травня. Протягом наступного року відбулися суди над комунарами, більшість з яких були ув’язнені, а частина отримали смертельний вирок.
Історія становлення і падіння Паризької комуни – це яскравий і наочний приклад неефективності лівих при владі, нездатності соціалістів і анархістів брати на себе відповідальність за свої дії, а також нікчемності будь-якого державного утворення без національної еліти й професіоналів при владі.
