530 років тому народився видатний білоруський просвітник і першодрукар Франциск Скорина. Він перший переклав і видавав у Білорусі друковані книги Святого Писання.
Франциск Скорина походив із купецької родини, що проживала у Полоцьку. Освіту здобув у Ягеллонському університеті, де вивчав медицину та отримав ступінь доктора “вільних мистецтв”. Хоча за професією він був медиком, однак лікарська практика в його житті за значенням поступалася роботі перекладача та друкаря.
У 1517 році після заснування друкарні у Празі Скорина видав першу білоруську друковану книгу – “Псалтир”. За два наступних роки він надрукував 23 книги з Біблії. Це був унікальний досвід для перекладача, проте ані католицька, ані православна церкви не визнавали канонічними переклади Біблії на білоруську мову. В ці ж роки у Німеччині набирають популярності реформаторські ідеї, а тому переклади Скорини були зроблені як ніколи вчасно.
В 1520-му Франциск Скорина переїжджає у Вільно та засновує першу друкарню на білоруських землях. Тут він продовжує книговидавничу справу і в період 1522-1525 років у світ виходять «Мала подорожня книжка» й «Апостол”.
Франциск Скорина мав спроби поширити книгодрукування і за межі Великого Князівства Литовського. У 1534 році він подорожує до Московського князівства та намагається повторити свій досвід та надрукувати Святе Письмо російською мовою. Але в Москві його не вітали і в підсумку депортували на Батьківщину, а надруковані книги спалили. Така реакція московської світської та релігійної влади спричинена тим фактом, що Скорина був католиком, а книги, які він привіз із собою були надруковані на території ВКЛ. Як бачимо, російська неприязнь до всього західного має багатосотрічну історію.
Франциск Скорина визнаний білоруським національним героєм, на честь якого назване однойменне Товариство білоруської мови, Національна бібліотека в Мінську та Гомельський університет. Без перебільшення, він був популяризатором білоруської мови та просвітником свого часу.
Якість друкарської роботи не поступалася кращим європейським зразкам. Книги, видані Франциском, мали багате естетичне оздоблення: на їх сторінках можна побачити різноманітні органменти та інші художні елементи. Унікальність цих книг полягала ще й коментарях автора, які Скорина залишав на полях. Книги Святого Писання, видані білоруською мовою – це універсальний переклад, який можна було використовувати як в ході богослужінь, так і для особистого читання.
Сьогодні побутує хибна думка про просвітницьку діяльність як справу людей нерелігійних, що перебувають в конфронтації з Церквою, критикують віру, протиставляючи їй розум. Приклад Франциска Скорини демонструє протилежне: він був людиною глибоковіруючою, що і спонукало до видавництва саме християнської літератури.
Попри стереотипне уявлення про просвітництво лише як однойменну епоху з французькими богозневажними філософами, ще в XVI-XVII століттях процвітало дослідження Писання, поширення науки, і цінності пізнання Бога розумом. Тому можна однозначно стверджувати, що християнські мислителі й науковці займалися просвітницькою діяльністю задовго до так званої епохи “Просвітництва”.