10 років тому під Смоленськом сталася жахлива трагедія – впав польський президентський літак ТУ-154. На його борту перебували 96 людей, серед яких і президент Польщі Лех Качинський.
Польський президент та низка чиновників високого рангу, громадських діячів та представників духівництва летіли до російського Смоленська, щоб взяти участь в поминальних заходах на Катинському кладовищі, де поховані польські військовополонені, що загинули в роки Другої світової війни від рук НКВДистів.
Польський літак впав у лісі, коли вже підлітав до Смоленська. Всі, хто був у літаку загнули. Тимчасовим очільником Польщі тоді став спікер парламенту Броніслав Коморовський, обраний президентом того ж року.
Від початку процесу розслідування катастрофи розглядалося чимало версій падіння. Серед них погані погодні умови, несправність літака, помилки екіпажу, спецоперація російських спецслужб, а також комбінації із перелічених версій.
На сьогодні точні обставини авіакатастрофи не з’ясовані, адже Росія відмовляється надати Польщі всі уламки літака та провести незалежне розслідування. До того ж одна з найбільш резонансних версій (навмисний підрив літака) включає політичний аспект, який прямо стосується відносин Польщі та РФ. До розслідування катастрофи 2010 року були залучені і польські парламентарі, які підготували доповідь «28 місяців після Смоленська», в якій ішлося про вибух на борту літака, а також заперечення офіційних версій про випадковість трагедії.
Про першопричини авіакатастрофи знову активно заговорили у 2017 році, коли Польська прокуратура перекваліфікувала звинувачення російських диспетчерів з “несвідомого” на “свідоме” доведення літака до катастрофи. Наступного року в річницю трагедії голова польської комісії з розслідування Смоленської катастрофи Антоній Мацаревич офіційно заявив про вибух на борту літака як причину його падіння. Аналогічні висновки зробили експерти із Лабораторії судово-вибухових речовин при Міноборони Британії.
Трагедія, що сталася із польською політичною верхівкою 10 років тому, дуже символічна. Удар, якого зазнала Польща у 2010-му, перегукується із трагедією, спомин про яку був метою візиту президента Качинського до Смоленська. 80 років тому у Катинських лісах органами НКВС були здійснені масові розстріли польських військовополонених.
Коли 17 вересня 1949 року Радянський Союз розпочав агресію проти Польщі, кількісна перевага Червоної Армії та натиск Вермахту із заходу спричинили досить швидку капітуляцію Польщі. В результаті цього радянські війська взяли в полон понад 40 тисяч польських солдатів та офіцерів, яких розмістили в Осташковському, Козельскому і Старобільскому таборах.
Тривале утримання польських військових у таборах керівництво НКВС вважало недоцільним. Лаврентій Берія запропонував Політбюро “очистити” табори в найпростіший для них спосіб – розстріл захоплених поляків. Тому понад 21 тисячу полонених, було розстріляно військами НКВС у квітні-травні 1940 року. Значну частину з них вбили під Катинню та Харковом. Злочини радянської влади вперше були виявлені німцями під час нацистської окупації. Цей факт комуністи хотіли навіть використати на свою користь, звинувативши в розстрілах нацистів. Проте на Нюрнберзькому суді аргументи радянської сторони не були враховані.
СРСР аж до 1990 року заперечував свою причетність до катинських розстрілів. Радянські історики приписували катинські злочини нацистам. Але коли в 1990 році були відкриті документи, що свідчили про причетність до розстрілів НКВС та особисто Берії, світ дізнався правду про “зникнення” польських військовополонених.
Росія, як правонаступниця СРСР, мала нести відповідальність за злочини 1940-го, проте російська влада відповідальність категорично заперечувала. РФ не вважає це військовим злочином, бо не визнає себе учасником війни до літа 1941 року. Не зважаючи на це, у 2013 році судді Великої Палати ЄСПЛ визнали провину керівництва СРСР у вчиненні розстрілу польських військовополонених яких НКВС трактував як “заклятих ворогів радянської влади”. За злочини тих років Кремль не розкаявся, як і за інші жахи, що творила радянська влада. Натомість в сучасній Росії на державному рівні стимулюється героїзація радянської доби із запереченням критики СРСР.
Світ дізнався правду про події весни 1940-го, хоча для цього знадобилося багато десятиліть. Залишається сподіватися, що рано чи пізно ми дізнаємося правду і про трагедію 10-річної давнини, відому як “другу Катинь”.
