28 березня 1898 року народився Микола Сціборський

28 березня 2020 р. \ оновлено 22 лютого 2024 р.

В цей день 1898 року народився видатний український військовий і державний діяч Микола Сціборський.

Роки його життя припали на динамічний період революцій, війн і загалом боротьби за незалежність України. Микола Сціборський воював у першій світовій війні в складі російської імперської армії, де отримав двічі поранення та отримав чимало нагород.

Після української революції та проголошення УНР брав активну участь в розбудові української армії. Однак бурхливі події на наших теренах і прихід до влади більшовиків змусили Сціборського емігрувати з України. На території Чехословаччини він здобуває освіту в Українській господарській академії та активно долучається до формування українського визвольного руху за кордоном.

Микола Сціборський був одним із засновників Легії українських націоналістів у 1925 року, члени якої стояли і за створенням 1929 році Організації Українських Націоналістів. Вже тоді його було обрано заступником проводу ОУН. Так як у 1930-х роках Сціборський проживав то в Парижі, то у Відні, то у Кракові

Тоді ж він долучився до розробки проекту Конституції України та активно займався видавничою діяльністю. Після розколу в ОУН продовжував підтримувати Андрія Мельника та емігрантське крило організації.

Коли розпочалася Друга світова війна керівники ОУН вбачали можливість використати її як шанс для відновлення незалежності України. З цією метою організовувалися похідні групи в різні регіони України, щоб організовувати місцеві осередки та займатися просвітницькою діяльністю серед населення.

Микола Сціборський відправився на рідну Житомирщину в складі мельниківської похідної групи “Північ”, проте цей переїзд став для нього фатальним. 30 серпня 1941 року повертаючись додому, Сціборський був застрелений в спину. За однією з версій, атентат здійснив агент НКВС Кіндрат Полуведько.

Роль Миколи Сціборського в розгортанні українського визвольного руху важко переоцінити. Найперше, це стосується теоретичної та ідеологічної роботи. Проте в його роботах є чимало суперечливих моментів. Як організаційний і пропагативний референт Проводу українських націоналістів він теоретизував новий вид державного устрою – націократію.

В однойменній праці “Nаціократія” можна простежити тяжіння до зовсім недемократичних форм правління. За Сціборським, націократія виражається не лише в національній солідарності та створення національних держав як втілення справедливості щодо розвитку народів, але і в яскраво вираженій авторитарності, антидемократичності, відсутності партій і максимальній централізованості.

Досить сумнівним є і господарський лад “націократії”, коли економіка держави має бути “базована на комбінованій співчинності державного, муніципального, кооперативного й приватного капіталу під плановим господарчим кермуванням і соціальним контролем держави”. І хоча подібні твердження були трендом Європи 1930-х років, проте їх втілення не завершилися нічим добрим.

Безперечно, Микола Сціборський є видатним українським державним діячем, який присвятив своє життя розбудові руху за незалежність. Саме тому оцінка його діяльності та творчого доробку має базуватися на усвідомленні однозначно благородної мети (досягнення української незалежності) та реалій Європи першої половини минулого століття.