Кожен українець знає, що 9 березня – це День народження найвідомішого вітчизняного поета Тараса Шевченка. Людина, що поєднувала художній і поетичний таланти, той, хто гострим словом формував основи для боротьби за незалежність – усе це про Великого Кобзаря.
Майбутній поет народився в кріпацькій родині 9 березня 1814 року на Черкащині, а науки вчився в сільського дяка. Реалії першої половини ХІХ століття аж ніяк не сприяли розвитку чи бодай можливості жити достойним життям. Шевченко, як і абсолютна більшість сільського населення, був кріпаком і працював на пана Павла Енгельгардта. Саме останній і розгледів в юному Тарасові здібності до малювання.
Унікальний талант, наполегливість і гарні друзі допомогли Тарасу Шевченку звільнитися від пана й отримати свободу. Після викупу з кріпацтва молодий художник навчався в Петербурзькій академії мистецтв, де починає писати вірші.
Його творчість цікаво досліджувати, враховуючи багатогранність поета і гостроту піднятих тем. Національний гніт, фактичне рабство, великоімперський шовінізм, соціальна несправедливість та навіть інтимна лірика – тематика творів широчезна. Разом з тим, Шевченко вмів писати гостро, викриваючи проблеми, про які мало наважувалася говорити.
Тарас Шевченко гармонійно поєднував революційний дух часу з плеканням давніх українських історичних образів. В його поезії бачимо відповідь і критику як імперського устрою з його пихатістю і ворожістю всьому українському, так і викриття ницості, порочності і зради деяких українців, що завели свою країну у фактичне рабство.
Не вабило Шевченка життя в російській столиці. Він щоразу повертався на рідну землю. Навіть його Заповіт починається зі слів “Як умру, то поховайте мене на могилі, серед степу широкого, на Вкраїні милій”.
В одній із поїздок Україною Шевченко, перебуваючи в Києві, приєднався до таємної політичної організації – Кирило-Мефодіївського братства, заснованого Миколою Костомаровим. Та вже за кілька місяців це стало причиною його арешту та довгого заслання в Азію. Там він пише твори, що увійшли до циклу “В казематі”, а також проникається долями й інших народів Російської імперії та присвячує їм кілька віршів і поем: “«У Бога за дверима лежала сокира», “Полякам”, “Царі”.
Ми як віруючі люди, не можемо оминути ставлення Шевченка до християнства. Одні вбачають в його творчості глибоку духовність, а дехто навіть стверджує, що Шевченко був атеїстом. Дискусії довкола релігійності поета виникають через неоднозначність деяких творів. З одного боку, Кобзар пронизаний релігійністю і біблійними мотивами, неодноразово закликає молитися за Україну та згадує Бога в контексті Захисника чи Судді, Якому належить справедливість:
Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В остатню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
З іншого боку тому ж поету належать експресивні вислови, на зразок
…бо немає
Господа на небі!
А ви в ярмі падаєте
Та якогось раю
На тім світі благаєте?
Немає! немає!
Та наразі можна точно сказати, що йому віра не була байдужою і що поет шукав у Бозі відповіді на життєві питання. В листуванні з друзями він прямо називав себе “бездоганним християнином” і писав про визначальну роль Євангелії в своєму житті: “«Я читаю її без вивчення, щоденно і щогодинно». А за 12 днів до смерті Шевченко написав пророчі слова:
«Нескверними устами
Помолимось Богу,
Та й рушимо тихесенько
В далеку дорогу…»