14 квітня 1570 року укладено Сандомирський договір між кальвіністами, лютеранами і чеськими братами в ВКЛ.
Після укладення Люблінської унії 1569 року, яка створила спільну державу Річ Посполиту, між протестантами Корони Польської і Великого Князівства Литовського виникла ідея возз’єднання і спільних дій. Особливо до цього підштовхувала діяльність єзуїтів, які незадовго до того часу з’явилися в державі і почали розгортати широку контрреформаційну діяльність. Єднання протестантів повинно було протистояти цьому, як і перешкодити розширенню єресей в самому протестантизмі.
Ще в 1555-1557 рр. відомий лідер польських реформатів Ян Ласький прагнув примирити між собою різні течії протестантизму, щоб вони єдиним фронтом могли виступити на захист своєї віри проти дій контрреформаторів, але на той момент не вдалося примирити всіх між собою через появу і поширення в державі антитринітаріїв. Однак вже тоді йшлося про співпрацю між кальвіністами і чеськими братами, яких представляв Іржі Ізраїль – засновник декількох десятків громад чеських братів на польських землях.
Заради єдності багато робив також і лідер реформатів Великого Князівства Литовського канцлер Микола Радзивілл Чорний. І ось в Сандомирі, вже після смерті Ласького і Чорного, така угода відбулася. З’їзд розпочався 9 квітня і протягом шести днів роботи був створений спільний документ, підписаний 14 квітня і отримав назву Сандомирський договір (або Сандомирська угода).
Місцеві антитринітарії, які мали назву “польських братів”, і анабаптисти не були допущені до участі в цьому сеймі. Чеських братів на з’їзді представляли Якуб Астрарог і Рафал Лещинський. Протестантську шляхту Великого Князівства Литовського очолював старший серед кальвіністів віленський пастор Симон Зак. Польські протестанти були представлені Феліксом і Еразмом Глічнерами.
На з’їзді був сформований єдиний символ віри в Святу Трійцю, що з’єднував різні течії, також була зроблена спроба примирити між собою погляди Лютера і Цвінґлі на Господню Вечерю.
Учасники з’їзду домовилися про спільну підтримку, вільний обмін проповідниками і регулярні з’їзди. Договір був схвалений богословами європейських протестантських університетів Віттенберга, Лейпцига і Гейдельберга, а також такими авторитетними богословами як Генріх Булінґер і Теодор Беза.
Сандомирський договір заклав основи подальшого спільного конфесійного життя протестантів Речі Посполитої і Великого Князівства Литовського. Створене співтовариство провідних протестантських церков стало основою для укладення Варшавської конфедерації 1573 року, яка закріплювала рівність всіх християнських віросповідань перед законом.
Сандомирський договір хоча і зіграв певну роль у стримуванні контрреформації, але, на жаль, все ж не зміг зупинити її.