Білий дім опублікував нову Національну безпекову стратегію, яка повторює деякі принципи суперечливої доктрини Монро, визнає право сильного на міжнародній арені, ігнорує попередні безпекові зобов’язання США, містить відверто імперські принципи, а також самоусувається від потреби захисту європейської безпеки на тлі російської агресії.
Документ проголошує кардинальну зміну пріоритетів США, відкидання «яструбиної» політики та фактично легітимізує демонтаж того міжнародного порядку, який будувався після Другої світової війни. Дональд Трамп відкрито проголошує політику «Америка понад усе», в якій домінує економічний прагматизм замість союзництва, а тим паче цінностей. У такій логіці міжнародне право стає лише опцією, яка діє тоді, коли вигідна сильнішому. Саме на силі і впливовості держав будуватиметься американська зовнішня політика. Фактично це демонтаж рівності суверенітетів і черговий поділ світу на зони впливу.
Найбільш небезпечним елементом цієї доктрини є фактичне відкидання України та розмивання європейської безпеки. У документі немає жодної чіткої моральної або правової позиції щодо російської агресії, але при цьому проголошується потреба стабільних стосунків з РФ (очевидно, що немає й мови про жодне покарання за війну). Україна не фігурує як жертва порушення міжнародного права, але згадується лише в контексті потреби «стабілізації» та «припинення бойових дій». Ця політика є віроломною та аморальною, адже США свого часу виступили гарантом безпеки після відмови України від ядерної зброї, а тепер демонстративно відмовляються від політики справедливості, вбачаючи цінність лише в ресурсі.
Для Європи це означає ще небезпечніший сигнал, адже не відомо, чи фактично існує досі НАТО. Трансатлантичний Альянс трактується лише як фінансовий контракт, що підриває саму ідею стримування Росії і створює ситуацію, в якій агресор не карається, а нормалізується.
Таку ж безвідповідальну політику США декларують і щодо Близького Сходу. З одного боку, регіон оголошується другорядним, а Вашингтон прагне «зняти з себе тягар». З іншого — зберігається акцент на необхідності захисту Ізраїлю, чого неможливо досягти, якщо Сполучені Штати не матимуть явної присутності в регіоні. У документі згадуються міфічні «8 війн», які нібито Трамп зупинив, однак більшість з них — це перманентні конфлікти, пауза в яких взагалі не означає сталого миру. Серед них — ірано-ізраїльський конфлікт, який триває десятиліттями і завершення 12-денної війни цього року є лише проміжним етапом продовження протистояння. Особисте самозвеличування Дональда Трампа як «великого миротворця» абсолютно не пов’язано з реальним становищем в регіоні, де він нібито встановив мир.
Не менш тривожним є імперський дух документа, особливо коли це стосується Африки та Латинської Америки. Під виглядом «партнерства» стратегія пропонує систему економічного та політичного підпорядкування. Ідеї «витіснення» конкурентів, контролю над стратегічними ресурсами, нав’язування «правильних» економічних рішень і встановлення привілейованого доступу американських компаній до ринків виглядають як класичний неоколоніалізм. При цьому Африка розглядається просто як джерело сировини і поле для інвестицій.
Загальний дух і зміст американської безпекової стратегії демонструє аморальність, егоїзм та повне нерозуміння реальних безпекових загроз, які несуть авторитарні режими (російський, китайський, іранський, північнокорейський). США наполягають на «справедливому ставленні з боку інших держав», проте віроломно відкидають справедливість до інших держав. Однак реальність рано чи пізно нагадає Вашингтону, що не можна бути найпотужнішою, найіноваційнішою та просто найкращою державою світу з мріями про «золотий вік», доки інша частина світу палає.