Диспут про ісламофобію: як британський уряд наступає на свободу слова

23 вересня 2024 р.

Зростання масової міграції до Європи актуалізувало дискусії довкола поняття ісламофобії, доцільності і методів боротьби з нею. Британський уряд, під владою Лейбористської партії, розглядає можливість запровадження нового закону для боротьби з ісламофобією, однак це потенційна загроза для свободи слова та свободи віросповідання християн, а також перешкода для фактичного верховенства права.

Цю проблему в інтерв’ю для Spiked розкрила науковиця й активістка Аян Хірсі Алі, яка торік зреклася атеїзму та прийняла християнство. Вона має великий досвід взаємодії та вивчення радикального ісламу і впевнена, що він несе екзистенційну загрозу християнам і західній цивілізації загалом.

Аян Хірсі Алі вбачає серйозну небезпеку у співпраці лівих прогресистів із мусульманськими групами і перетворення останніх на буцімто пригнічену категорію суспільства, яка потребує особливого урядового захисту. Вона переконана, що коріння цього симбіозу криється в електоральному виграші для лейбористів, адже зменшення лояльності білого робітничого класу штовхає ліволібералів до пошуку нової вірної електоральної групи. Ціною за прихильність і мобілізацію на виборах стає виконання бажаних для мусульман вимог, зокрема і криміналізація ісламофобії.

Важливо зазначити, що для ісламістів визначення ісламофобії дуже проте — це будь-яка форма критики політичного порядку денного ісламу. Аян Хірсі Алі наводить такі приклади зручного для мусульман використання риторики і законів, направлених на боротьбу з ісламофобією:

«Якщо ви говорите про радикальні погляди, які проповідуються в мечетях чи школах, то це ісламофобія. Якщо ви ставите під сумнів той факт, що деякі імами кажуть своїм паствам не асимілюватися та дистанціюватися від «невірних», — це ісламофобія. Якщо ви говорите про нещодавні приклади сексуального насильства над жінками та дівчатами, вчинені мусульманськими іммігрантами, — це ісламофобія. Якщо ви підкреслюєте, що в Британії існує свого роду м’який закон шаріату, який добре закріпився в багатьох мусульманських громадах, — це ісламофобія».

Звичайно, мусульмани не повинні зазнавати переслідувань через свою віру, однак їх захист жодним чином не виключає можливість критики ісламу, релігійних дискусій та свободи слова для християн оцінювати мусульманську віру, згідно з власними релігійними поглядами. В історії ісламу є дуже багато непривабливих сторінок про поширення віри мечем, моральну нечистоту, сексуальне насилля, насильницьку боротьбу за релігійну владу тощо. 

Великою проблемою стає робоче визначення ісламофобії, яке зараз розглядається британськими депутатами. Воно включає таке формулювання: «ісламофобія вкорінена в расизмі і є типом расизму, який спрямований на вираження або сприйняття ісламу». Також Загальнопартійна депутатська група (APPG) визначає як приклад ісламофобії твердження, що мусульмани «поширюють іслам за допомогою меча або підпорядковують групи меншин під свою владу».

Заперечення цього твердження як факту викликало обурення у британських сикхів, які свого часу постраждали від ісламських завоювань. Дійсно, дуже суперечливо виглядає спроба лейбористів запровадити особливий захист для однієї (не зовсім мирної) релігійної групи, ігноруючи інтереси інших. На порядку денному немає боротьби з християнофобією, що вказує на упередженість та спробу привілеювати мусульман у Великій Британії, попри реальні загрози безпеці, спричинені масовою міграцією.