Російські солдати нещасні? На Венеційському кінофестивалі представили кіно з виправданням росіян

Цинічна демонстрація такої документалістики стала неприємним сюрпризом для українських митців. Вони приїхали на фестиваль зі стрічкою «Пісні землі, що повільно горить», яка розповідає про страждання цивільного населення та українців в полоні від рук росіян.

Волонтер Михайло Пуришев поділися для Forbes неприємними враженнями від російської стрічки та самої організації її показу:

«Під час показу цього пропагандистського кіно зал був напівпорожнім. Але коли стрічка закінчилась, глядачі почали стоячи аплодувати. Не вкладалося в голові, як ті ж люди, що аплодували команді української стрічки та українцям, аплодують і росіянам. Нас це дуже обурило, адже пропагандистська машина Росії досягає своїх цілей — щоб Європа і світ, яким показуватимуть це кіно, жаліли російських військових, які зараз воюють в Україні, та співчували їм, що це не їх вибір і їх силою примусили йти воювати».

Фільм «Росіяни на війні» є відвертою пропагандою зі спробою олюднити терор і агресію. В ньому не показано абсолютно нічого про наслідки війни для України й про злочини росіян. Не згадуються там знищені міста і тяглість російської агресії ще від анексії Криму. Персонажі документальної стрічки — це безпосередні учасники війни на боці ВС РФ, які заперечують факти вбивства цивільних і зґвалтування,

Хто є авторами проекту? Режисером стрічки є росіянка Анастасія Трофімова, яка переїхала до Канади. Вона провела 7 місяців поряд з російськими підрозділами на окупованих територіях України. Цікаво, що фільм отримав $340 000 від Канадського медійного фонду, який фінансується Урядом Канади. Цю стрічку і факт канадського фінансування засудило українське МЗС, а депутати Верховної Ради звернулись до канадійських колег з вимогою не допустити показ пропагандистської стрічки на кінофестивалі в Торонто.

«Росіяни на війні» — це дуже вдала за формою російська пропаганда. Хтось може заперечити, мовляв кіно не про «украинских нацистов» або «СВО», однак така риторика й не потрібна західному глядачеві. Наразі мета Кремля — це переконати Захід у необхідності припинити війну за будь-яку ціну і не підтримувати Україну військово. Кіно представлене як «антивоєнне», а сама режисер заявляє про нього наступне:

«Я щиро сподіваюся, що побачення може стати першим кроком до порозуміння та пошуку спільної мови, тому що вічна війна не може бути відповіддю.  «Росіяни у війні» — це не історичний аналіз причин війни, а свідок сторони, яку раніше не бачили, у реальному часі».

Вона ігнорує факт односторонньої агресії, незаконного захоплення територій, численних воєнних злочинів і потреби притягнення винних до відповідальності. Трофімова прямо заявляє, що її не цікавлять причини війни, виносячи їх за дужки. Вона стверджує, що перебування серед окупантів не було узгоджене з російською владою, однак це абсурд і кожен розуміє, що ніхто б не допустив її до фронту на 7 місяців без санкції від Кремля. 

Зрівняння агресора і жертви — аморальний крок, притаманний інфантильним особам і спільнотам, які не готові брати відповідальність. Але спонукання до співчуття агресорам — це ще гірше, адже є свідомим викривленням справедливості. Історичний ревізіонізм є безвідповідальним і ворожим правді, хоча досить часто трапляється в кіно й літературі. Проте хто ж очікував побачити таку цинічну пропаганду так швидко і ще до завершення війни...