Липень 1967-го. У США та Європі підіймається рух хіпі. Молоді пацифісти вимагають, щоб західні країни вивели свої сили з В’єтнаму. В цей момент всесвітньовідомий гурт The Beatles випускає свій культовий сингл «All You Need Is Love» (Все, що тобі потрібно — це любов), яка стала неформальним гімном хіпі. Сьогодні цю пісню назвали б дуже успішною ІПСО, направленою на підрив громадської підтримки військових.
«Все, що тобі потрібно — це любов» — красиве гасло. Із цим складно сперечатись. Однак наскільки воно красиве, настільки й і оманливе, адже кожна утопія спокушає прекрасним сценарієм майбутнього, доки не занурить цілі народи у жах і насилля. Цей сингл The Beatles став однією з найвідоміших пісень часів протестів проти американської участі у В’єтнамській війні.
«Ви нічого не можете зробити, але ви можете з часом навчитися бути собою. Це легко. Все, що тобі потрібно — це любов»... — співаючи ці рядки ще зовсім юні американці символічно простягали квіти поліції та військовим, демонструючи свої переконання, ніби безмежна любов і мир покладуть край війнам і несправедливості.
У 1960-х ці ідеї здавалися свіжими, оригінальними, хоча й були такими далекими від реального життя. Рух хіпі та загальна атмосфера досягнення миру всьому світі через любов та пацифістський активізм поширилися на мільйони й стали домінувати в масовій культурі. Однак світ складніший і людська природа складніша. Коли в певній країні молоді люди так завзято й масово виступають за роззброєння, ослаблення армії, критикуючи свій державний апарат як насильницький, то рано чи пізно інша країна (чи блок) знайдуть можливість скористатися цим.
Сполучені Штати програли у В'єтнамі, найперше, через несприятливі настрої у себе на батьківщині. Американські війська залишили Сайгон, чим наразили на небезпеку багатьох в'єтнамців, які не поділяли комуністичних поглядів. Чи прийшли любов, мир і процвітання у В'єтнам? Історія показала, що ні.
В'єтнамці, які не були комуністами, зазнали репресій та переслідувань, багато з них стали біженцями, а ті хто залишився втратив можливості для кар'єри, зазнав соціальної маргіналізації, пережив економічні труднощі та конфіскацію майна на користь комуністів. Чи перемогла тут любов і чи це те, що хотіли пересічні в'єтнамці?
Проблема зручного пацифізму і маніпулятивних трансцендентних закликів полягає не лише в їх хибності, але й неготовності нести відповідальність за подальшу долю тих, хто залишився в небезпеці. Рух хіпі, як і культурні діячі, котрі його підтримували, не надто переймалися долею звичайних в'єтнамських сімей із Сайгону, адже їх метою була гарна картинка соціально-актуального активізму.
Ідея про припинення війни шляхом просто перестати стріляти досі жива. Як тоді, так і сьогодні це не працює, однак умовно гуманістична ілюзія такого активізму досі виринає в медіа (наприклад, звернення німецьких інтелектуалів до прем’єра Шольца у 2022 році з вимогою не постачати Україні зброю). Ще яскравішими прикладами є масові демонстрації сучасних псевдопацифістів, які вимагають зупинити армію Ізраїля, але не палестинські збройні формування.
Чи дійсно все, що тобі потрібно — це любов? У глобальній перспективі так, адже вся історія людства — це історія Божого спасіння людей через Його любов і жертву. Проте люди здебільшого не готові сприймати любов у такому глобальному контексті і значно частіше ми бачимо апеляцією до любові як елемент соціальної деконструкції та як складову політичної пропаганди тієї чи іншої сторони.