Спікер Палати представників Конгресу США Майк Джонсон публічно заявив про підтримку виділення допомоги Україні та окреслив три авторитарні режими як «вісь зла»:
«Історія судить нас за те, що ми робимо. Зараз критичний час, критичний час на світовій арені. Я міг би прийняти егоїстичне рішення і вчинити по-іншому, але я роблю те, що вважаю правильним. Я вважаю, що надання допомоги Україні зброєю зараз критично важливе. Я дійсно так вважаю... Я справді вірю даним розвідки та брифінгам, які ми отримували, що, я вважаю, Сі, Володимир Путін та Іран — це вісь зла».
Поняття «вісь зла» не нове і часто використовувався американськими політиками для означення режимів, які віроломно посягають на права та гідність людей і відкидають принципи мирного співіснування в світі. У різні часи американські політики включали до такої осі режими Лівії, Сирії, Іраку, Ірану, Куби, Північної Кореї. Тепер спікер Конгресу визначив нову вісь зла із режимів потужних держав, які становлять реальну загрозу світовій безпеці. Росія, Іран та Китай — це не лише перелік опонентів США, але й держави з об'єктивно подібними системами й цілями.
1. Авторитаризм
Рашистський, ісламістський та китайський комуністичний режими являють собою системи жорсткого управління одного лідера та групи наближених до нього еліт, в руках яких фактично знаходяться всі сфери життя громадян і важелі контролю. Там немає реального розділення гілок влади, а зміна прізвищ у владі відбувається шляхом передачі повноважень всередині системи. Протести жорстоко придущують, а бути опозицією в цих країнах означає готовність до смертного вироку чи тривалого ув'язнення.
2. Відсутність демократичного процесу
Коли відбуваються чергові вибори в Китаї, Росії чи Ірані, то світ спостерігає за цим, як за передбачуваною процедурою підтвердження очікуваного результату. Цьогорічне переобрання Путіна нікого не дивує, адже вибори не мали ані альтернативи, ані прозорості в голосуванні. Так відбувається вже протягом десятиліть.
В Ірані Верховний правитель не змінювався з 1989 року, а ультраконсервативний президент отримує на виборах надзвичайно високий відсоток голосів, що абсолютно очікувано враховуючи ідеологічну безальтернативність ісламської республіки. В державі відсутня реальна опозиція, а самий устрій Ірану після 1979 року виключає можливість будь-якого демократичного процесу.
Вибори в Китаї також безальтернативні. З трьох держав режим КНР є найдавнішим і, вочевидь, найміцнішим. Понад мільярдна країна багато десятиліть керується міцною рукою комуністичної партії, а державна цензура і радикальні обмеження доступу до мережі унеможливлюють появу будь-якого впливового руху чи об’єднання з метою зміни системи.
3. Контроль над життям громадян
Безальтернативність на виборах та вкорінений авторитаризм переростають у більш тоталітарні режими із створенням механізмів контролю життя громадян, тотальною цензурою та державною пропагандою. Вони досягли значних успіхів в тому, щоб контролювати інтернет та контент, який споживають чи створюють їх громадяни. Росія за останні роки посилила контроль шляхом кримінального переслідування за «дискредитацію російської армії», а кількість політв’язнів як зростає, так і зменшується, адже не всі з них доживають до звільнення.
Китай також успішно формує альтернативний інформаційний простір, із тотальною цензурою, а також намагається «сінізувати» абсолютно все в державі (включно з церквою). Будь-яке джерело інформації чи впливу на суспільство перетворюється на засіб пропаганди величі Китаю, ворожості до західного світу тощо.
4. Відсутність свободи віросповідання
Цілком очікувано, що в авторитарних державах переслідують християн та релігійні меншини. Уряди, які намагаються контролювати своїх громадян, обмежують вільну діяльність церкви, адже вона є інститутом впливу на суспільство.
Китай багато десятиліть переслідує християн, мусульман, інші релігійні меншини, а деякі зазнають суцільного гноблення, та навіть поміщення в концтабори, як це було з уйгурами. Їх погляди та віра були небезпечними для партії, адже переважали державну пропаганду у формуванні ідентичності. Переслідувань зазнають і непідконтрольні державі християни, які належать до домашніх церков. Ця тотожність розцінюється китайськими комуністами як бунт проти держави, а також небезпечний фактор створення горизонтальних зв’язків і спільнот, на які держава не має впливу.
Росія намагається видати себе за християнську державу, однак реальність життя її населення абсолютно не відповідає цьому образу. Його формують на загальних атрибутах одержавленої церкви, однак справжньої свободи для християн в цій країні немає. Це стосується як релігійних меншин, так і православних дисидентів, які не згідні із лінією державної церкви. Особливо жорсткими є релігійні переслідування протестантів на окупованих територіях, а також греко-католиків та православних, які декларують чітку проукраїнську позицію. Ця нетерпимість виходить із шкідливих традицій державного православ'я, які включають духовну й політичну співзалежність між царем (диктатором) та главою легальної церкви.
Іран з 1979 року позиція себе як Ісламська республіка, в якій неможливе вільне навернення мусульманина до іншої релігії. Умовно захищені релігійні групи не можуть вільно ділитися своєю вірою, а євангельські християни розцінюються режимом як «зрадники» та «американські шпигуни». Особливо тяжкою є доля мусульман, які змінили свою віру, прийнявши Ісуса Христа.
5. Агресивна зовнішня політика
Всі три країни «вісі зла» об'єднує агресивна й експансіоністська зовнішня політика. Росія вчинила пряме вторгнення в Україну, а до цього чинила агресію проти інших сусідів, втручалася у зовнішні справи держав пострадянського простору та намагалася силою повернути політичну вагу Радянського Союзу.
Іран формально не проводить зараз прямих вторгнень, однак його воєнізовані підрозділи брали участь в численних війнах на боці інших авторитарних урядів. Наразі Іран фінансує і значною мірою контролює низку терористичних угруповань на Близькому Сході (Хезболла, Хамас, режим хуситів), постачає зброю Росії, а глобальна мета його зовнішньої політики включає знищення Ізраїлю та США.
В останнє десятиліття також посилюється агресивна політика Китаю на міжнародній арені. Весь світ спостерігав, як комуністичний режим буквально переламав демократичний устрій Гонконгу, а також відкрито заявляє про готовність взяти під контроль Тайвань. В період посилення сінізації Китай розширює власну присутність у Південнокитайському морі та демонструє готовність до конфронтації із морськими сусідами.
Цей перелік можна продовжити іншими спільними рисами зовнішньої та внутрішньої політики. Проте вони є «віссю зла» не тільки через подібність, але й спільні геополітичні цілі та інтереси. Три держави є досить сильними гравцями на світовій арені, яких об’єднує політичне, економічне та військове протистояння Заходу. Разом з іншими меншими режимами (Сирія, Білорусь, КНДР) вони підтримують один одного під час голосувань в Радбезі та на Генасамблеї в ООН, економічно допомагають уникати санкцій, а також постачають озброєння.
Саме тому сьогодні так важливо, щоб держави, об'єднані цінностями поваги до гідності й свободи людини, спільно протистояли авторитарним і агресивним державам. У цьому контексті підтримка України грає ключову роль, адже якщо Росія програє в Україні, то сценарій поступового падіння Заходу буде відкладений чи навіть скасований.