Рівно 10 років тому ввечері 21 листопада проєвропейські активісти вийшли на Майдан Незалежності на знак протесту проти рішення уряду Миколи Азарова від підписання Угоди про асоціацію з Європейським Союзом. Ті події для сьогодення здаються зовсім іншою реальністю, бо Україна 2013-го виглядала зовсім не так, як сьогодні.
Євромайдан об’єднав сотні тисяч людей, які зберігали сподівання на краще майбутнє України та порівнювали євроінтеграцію з умовним «золотим квитком» на розвиток. Опір рішенням лідерів Партії Регіонів запустив значно масштабніші процеси повноцінного становлення української державності й націєтворення, хоча довелося платити занадто велику ціну свободи.
Жорстокі й незаконні дії режиму Віктора Януковича підштовхнули народ до трансформації мітингів за євроінтеграцію у повноцінний український Майдан (опозиційні протести антисистемного характеру з вимогою докорінних змін). Великою кров’ю і понад сотнею життів вдалося змінити владу, але попереду були довгі роки нової боротьби за територіальну цілісність, яка триває донині.
Євромайдан і його логічна трансформація в Революцію Гідності спричинили дійсно незворотні процеси, які великими жертвами відділяли нас від радянського та імперського минулого. Майдан дав початок масової і остаточної декомунізації і саме завдяки стихійному «ленінопаду» у 2015 році Верховна Рада зважилася на офіційне засудження комунізму і очищення країни від видимого насліддя СРСР (назв вулиць і міст, пам’ятників).
Через 10 років Україна все ще рухається шляхом очищення від минулого, яке поневолювало народ. За цей час ми стали свідками та учасниками помітної українізації, розбудови армії, переосмислення статусу воїнів, цінності суверенітету, посилення громадянського суспільства, розбудови горизонтальних зв’язків між церквами та актуалізації ідеї впливу християн на суспільство.
Десятиліття 2013-2023 було особливо цінним, але чергова річниця нагадує, скільки всього не було зроблено і скільки уроків не засвоєно. Необхідні національні та демократичні трансформації все ще тривають, а такі проблеми як корупція і демографічна криза наразі не мають помітних змін на краще. Не все просто і з євроінтеграцією, яка стала каталізатором виявлення волі суспільства до змін. Цей процес запущено, Україна дійсно стала ближчою до вступу у Європейський Союз, але за 10 років змінювалася не тільки наша країна, а й світ (особливо колективний Захід).
Повертаючись до 21 листопада 2013 року, варто зазначити, що ЄС 10 років тому і сьогодні — це різні об’єднання із відмінними цінностями, пріоритетами, можливістю долати виклики, а скоро і зміненою структурою та важелями впливу. За цікавим збігом обставин саме нинішня сесія Європейського Парламенту може стати історичною, бо в ці дні тривають дискусії та готується голосування за зміну договорів Європейського Союзу. Цій темі не приділяється достатньо уваги в українському інфопросторі, проте вона стосується і нас як потенційних кандидатів на членство у ЄС.
Зміни до договорів передбачають збільшення кількості сфер, де рішення про дії приймаються голосуванням кваліфікованою більшістю (QMV) і через звичайну законодавчу процедуру (OLP). Тут проблема криється в надзвичайно широкому переліку сфер застосування такого голосування. Вони включатимуть питання, довкола яких немає політичного, соціального та культурного консенсусу між різними членами Союзу. Особливе місце в переліку повноважень європейського виконавчого органу буде надано екологічним та кліматичним ініціативам. Це означає, що чергове обмеження для промисловості в певній країні ЄС буде затверджуватися без волі населення цієї країни.
Велике занепокоєння викликає посилення контролю за внутрішньою політикою членів ЄС. Зміни до договорів передбачають включення «просування демократичних цінностей, належного управління, прав людини та сталого розвитку» як умову фінансування держави. Таким чином, можливе створення механізму, за якого європейські інвестиції (можливості для розвитку регіонів) будуть прив’язані до того, що європейські виконавчі органи вважатимуть «захистом прав людини». Ще зміни до договорів передбачають заміну у всіх документах визначення «рівність чоловіків і жінок» на «гендерну рівність», що вкотре підтверджує, що поняття «гендеру» — це не про дві статі.
Європейський Союз стає дедалі менш демократичним, адже розширення повноважень Європарламенту та інших союзних інституцій зменшує голоси представників малих держав та послаблює їх суверенітет. Риторика й ініціативи представників провідних сил в ЄС нормалізують посилення центральних інституцій і нехтування національними інтересами, традиціями і різноманітністю культур європейських країн.
Східна Європа, Балкани, Південь, Північ і Західна Європа — це окремі регіони, які мають свої історичні й культурні особливості. Однак первинна ідея Європейського Союзу повоєнних десятиліть зовсім не передбачала тотальну інтеграцію чи створення органів контролю за внутрішньою політикою, які б оцінювали з точки зору представників країни з іншою культурою. Саме тому нинішні революційні зміни в структурі влади ЄС мали б непокоїти тих українців, які вболівають за євроінтеграцію та суверенітет.
За річницею початку Революції Гідності скоро слідуватиме десятиліття російсько-української війни, в якій Україна виборює свою свободу і незалежність. Ніхто офіційно не озвучує кількість загиблих і скалічених, проте за ці роки ми втратили знадто багато відданих борців, які прийняли смерть за майбутнє України. Це кривава ціна, яка бере свій початок в нашій складний історії і зростає з кожним днем. Це плата за свободу й незалежність України, бо на плечі живих покладено необхідність прийняти виклик державотворення і збереження суверенітету. Ми досі в боротьбі, як і 10 років тому, тому рішення сьогодення визначатимуть, чи буде Україна належати українцям ще через 10 чи 100 років.