Від Лос-Анджелеса до Сеула люди виходять на вулиці у зв’язку із загостренням арабо-ізраїльського протистояння на Близькому Сході. 7 жовтня терористи ХАМАС вчинили агресію проти Ізраїлю, проте на вулицях багатомільйонних міст і зокрема європейських столиць люди частіше приходять з палестинськими прапорами, одягнені в куфії. Це ілюстрація дуже тривожної тенденції західного світу, який переживає національні, культурні та політичні трансформації.
7 жовтня загинули близько 1400 цивільних ізраїльтян і понад 5 тисяч поранено. ЦАХАЛ відповів жорстко і готує продовження у вигляді наземної операції для остаточної ліквідації ХАМАС. У цьому протистоянні союзниками Ізраїля виступають європейські країни та особливо США. Натомість позиція арабських країн варіюється від просто підтримки Палестини до давнього екстремістського заклику «держави Ізраїль не повинно існувати».
Протягом минулого тижня ми стали свідками масових протестів на підтримку Палестини і Сектору Газа. Тисячі розлючених ліванців чи йорданців навряд когось здивують, проте дивує інше: ненависть до Ізраїлю виходить далеко за межі традиційно-арабського світу. Це системні мітинги, які проходять у столицях та великих містах більшості західних країн. Від Лос-Анджелеса і до Варшави прихильники Палестини (і навіть безпосередньо ХАМАСу) масово виходять на вулиці і вимагають припинити підтримку Ізраїлю. Такі демонстрації збирали від кількох тисяч до сотень тисяч учасників.
Акти вуличної консолідації мусульман у Європі та Азії трапляються вже не вперше. Особливо гучними були протести як реакція на спалення Корану та секулярну політику Франції. Нинішні події стали знаковими своєю масовістю і радикальними вимогами. Учасники демонстрацій хочуть від європейських і американських політиків буквально протилежного їх теперішній проізраїльській позиції.
Пропалестинські протести на Заході дійсно вразили своїм масштабом, проте буде хибно стверджувати, що всі сотні тисяч учасників — нелегальні мігранти чи неосвічені фанатики. Підтримувати Палестину вийшли також люди арабського і європейського походження, які мають громадянство, освіту й достаток. Однак цей факт не означає виключення антисемітизму і насилля.
У зв’язку з подіями на Близькому Сході риторика деяких політиків зводиться до немислимих історичних порівнянь. Так, у Туреччині депутат від партії Ердогана Сулейман Сезен шокував жахливою антисемітською заявою:
«Історично всі злилися на Гітлера і називали його расистом. Гітлер сказав: «Ви будете проклинати мене за кожного єврея, якого я не вбив»… Я молюся, щоб Бог дарував милість і благодать Гітлеру…»
У великих містах Європи за останні 2 тижні різко зросла кількість насилля до євреїв. Так, у Лондоні, де проживає найбільша частка мусульманського населення у Великій Британії, кількість таких злочинів зросла у понад 13 разів. На самих пропалестинських демонстраціях також вистачає антиізраїльської риторики та навіть закликів «покінчити з Ізраїлем».
Звичайно, не всі вони бажають смерті євреям чи тішаться терактами, проте агресивних і просто маніпулятивних наративів вистачає. Вони закликають до припинення вогню і надання гуманітарної допомоги населенню Сектора Газа. Загалом цілком гуманні і прийнятні вимоги, проте їх розгляд не можливий без врахування постійної загрози з боку ХАМАС. Учасники цих мітингів ігнорують, знецінюють чи навіть висміюють єврейські жертви і жорстокість, яку чинить ХАМАС, і не дають розв’язання проблеми тероризму.
Масовість пропалестинських заходів і зростання агресії щодо євреїв у Європі пов’язана з багаторічною неконтрольованою міграцією та політикою мультикультуралізму. Конструктивних наслідків від релігійного і культурного замішання ЄС не отримав, а лише частково закрив нестачу робочої сили, яка є результатом системного падіння народжуваності. Натомість великі європейські країни отримали додаткові фактори нестабільності, пов’язаної із перенесенням етнічних і релігійних протистоянь на інший континент.
Протистояння на Близькому Сході відкрило та загострили чимало політичних і культурних розбіжностей і в США. Пропалестинські демонстрації охопили кампуси американських університетів і коледжів по всій країні. В багатьох університетах (зокрема і в Гарварді) зросла загроза для безпеки єврейських студентів. Проблема набула таких масштабів, що губернатор Флориди Рон Десантіс задля стабілізації ситуації наказав розпустити всі пропалестинські організації при університетах.
В американських реаліях загасити полум’я ненависті до Ізраїлю не так просто. Загострення на Близькому Сході стало ідеологічним маркером у культурних війнах. На підтримку Палестини виходять здебільшого люди арабського походження чи студенти лівих поглядів, які підтримували радикальні антизахідні тези і так звану «культуру пробудження». Дії палестинців проти Ізраїля вони трактують як боротьбу проти білого західного колоніалізму.
Згадуючи американських марксистів, не можливо оминути організацію чорних расистів Black Lives Matter, які підтримують Палестину вже багато років. На відміну від більшості протестувальників, які говорять про підтримку мирного населення Гази, BLМ виступили із підтримкою не лише палестинських цивільних, але й тих, хто «бореться» проти Ізраїлю. Аризонський відділ організації розкритикував визначення ХАМАС терористичною організацією та назвав їх «борцями за свободу»:
«Ми також є борцями за свободу, яких грубо неправильно називали терористами і жорстоко критикували за протистояння несправедливості щодо нашого народу. … Ви можете називати їх як завгодно…але ми будемо називати їх борцями за свободу і будемо повністю підтримувати опір, що відбувається в Палестині»
Портрет Джорлда Флойда у Віфлиємі на стіні, яка відмежовує ізраїльський та палестинський сектори
Твіттер-акаунт, який належить Black Lives Matter Chicago, опублікував зображення парапланера з палестинським прапором. Ці парапланери і є бойовиками ХАМАС, які таким чаном проникли в мирні ізраїльські поселення і вчинили масові розправи над цивільними.
Подібні екстремістські реакції поширили й інші ліві організації. Наприклад, Партія соціалізму та визволення (PSL) виступила на підтримку ХАМАС: «Дії опору палестинців протягом останньої доби є морально та юридично легітимною відповіддю на окупацію». Натомість Ізраїль вони визначають як «фашистський апартеїд».
Всесвітня робітнича партія (WWP) також підтримала терор проти Ізраїлю: «палестинські організації знають, що вони стикаються з безжальним ворогом, і вирішили завдати прямого удару по цьому ворогу». Подібні позиції висловили «Чорний альянс за мир», Червона нація (організація корінних американців), та Відділи Демократичних соціалістів Америки (DSA).
Палестинська сторона отримала прихильність і від всесвітньовідомої активістки Грети Тунберг. Вона опублікувала фото з плакатами на підтримку Палестини та відповідний твіт: «Тиждень 270. Сьогодні ми завдаємо удару на знак солідарності з Палестиною та Газою. Світ має висловитися та закликати до негайного припинення вогню, справедливості та свободи для палестинців та всіх постраждалих цивільних осіб». За це кліматичну активістку розкритикували єврейські організації, а її історія та діяльність тепер є небажаною в Ізраїлі.
Пропалестинських студентів, учасників лівих політичних організацій та власне найвідомішу екоактивістку об’єднує спільний наратив щодо Ізраїлю, який сформувався переважно в лівому середовищі. Вони оцінюють конфлікт на Близькому Сході через ідею антиколоніалізму, мовляв, Ізраїль проводить фашистську політику щодо арабського населення. При цьому вони переважно закривають очі на жорстокість ХАМАСу, Хезболли та інших терористів.
Утвердженню таких поглядів сприяють як арабські, так і деякі західні медіа. Свідомо чи ні, але повторюють палестинську пропаганду. Одним з найвідоміших рупорів арабського погляду на конфлікт є Аль-Джазіра — телевізійна мережа, яка позиціює себе як ліберальну і незалежну, але при цьому контролюється владою Катару. У 2021 році Аль-Джазіра отримала журналістську нагороду ХАМАС за висвітлення мережі останнього конфлікту в Газі. Також їх репортери брали інтерв’ю безпосередньо в бойовиків терористичної організації, а журналістам канадсько-американське медіа Vice News навіть вдалося зняти репортажі із тунелів терористів.
Західні медіа нерідко представляють Палестинську сторону в досить компліментарному контексті. Також у зв’язку з масовими протестами на підтримку Гази ліволіберальні журналісти створюють матеріали із критикою прихильників Ізраїлю. Особливо це стосується заходів, які проводить керівництво університетів щодо радикальних прихильників Палестини для зменшення безпекових ризиків.
Військове загострення на Близькому Сході вивело на поверхню багато морально-етичних, культурних, демографічних і політичних проблем Заходу. Як виявилося, офіційна проізраїльська риторика не завжди тотожна позиції населення, особливо якщо етнічний склад народів Європи помітно змінився за останні десятиліття. В цивілізаційному протистоянні посилення азійських держав і «глобального Півдня»не на користь Заходу. Тут простежуємо тенденцію до зближення і консолідації держав зі спільною антизахідною риторикою. Щоправда, є і виключення, наприклад, переважно мусульманський Азербайджан підтримує Ізраїль, а член НАТО Туреччина однозначно виступає на боці Палестини.
З часів завершення Другої світової війни у світі сформувалося чітке засудження ненависті до євреїв. Зі зростанням арабського впливу євреям доводиться постійно підтверджувати своє право на існування. Неоднозначні заяви звучать навіть із уст генерального секретаря ООН Антоніо Гуттеріша, який звинувачує обидві сторони та стверджує, що напади ХАМАС на Ізраїль «не відбувалися на порожньому місці», і що «палестинський народ протягом 56 років зазнавав задушливої окупації».
Попри тривожний тренд зростання пропалестинських настроїв, Україна послідовно підтримує Ізраїль, хоча на офіційному рівні й визнає Палестину. В українському інфопросторі за останні тижні ми багато разів спостерігали проведення паралелей між війною Ізраїля та України. Ці порівняння не завжди доречні з огляду на різну культуру, менталітет і політичні традиції держав. Однак дещо спільне точно є:
- Україна та Ізраїль протистоять ворогу, який значно чисельніший, масштабніший та має великі можливості проводити інформаційні атаки.
- Наші війни є екзистенційними, тобто є боротьбою за виживання. Ворог бажає, щоб на карті світу не існувало наших держав.
- Світ готовий скоріше чути дві сторони конфлікту, ніж визнати, що тероризм та інтервенції є однозначним злом. Звідси — звинувачення жертви у методах її захисту.