logo

Як польські вибори вплинуть на Польщу, Україну та ЄС?

18 жовтня 2023 р. \ оновлено 22 лютого

Парламентські вибори у Польщі 15 жовтня визначили новий курс для наших західних сусідів. Попри найбільшу підтримку консервативної партії «Право і Справедливість», коаліцію формуватимуть зовсім інші сили: Громадянська Платформа, Третій шлях та Нові ліві (Лівиця).

Німецьке видання Deutsche Welle назвало перемогу опозиції «європейською весною». Подібною риторикою переповнені газети традиційно лівого спрямування (українські видання також). Хоча не варто очікувати різких змін для нашої держави чи відверто проросійського демаршу, проте ліволіберали при владі в Польщі не принесуть нічого доброго ані Україні, ані суверенітетам європейських держав.

Ключова партія польської опозиції — Громадянська Платформа на чолі з експрем’єром Дональдом Туском. Коли ця політсила була при владі, то Туск багаторазово шукав компромісів з Москвою, а у 2014 році заперечував можливість збройної допомоги Україні від ЄС, засуджував саму цю ідею як «антиросійський хрестовий похід» і «загрозу Європі». Також на польських лібералах лежить відповідальність за неналежну оцінку російського тероризму, зокрема щодо катастрофи літака під Смоленськом, в якому загинув президент Лех Качинський.

Дональд Туск – лідер Громадянської Платформи.

До Громадянської Платформи належав і експрезидент Броніслав Коморовський, який вже після повномасштабного російського вторгнення заявив, що спроба перезавантаження стосунків з росією не була помилкою. Більш того, він вважає курс на зближення вірним, але шкодує, що не вдалося його реалізувати. Звичайно, це не означає, що нова польська влада проводитиме проросійську політику, проте для України значно краще, коли наші союзники мають послідовну антиросійську позицію і мотивацію не лише в контексті колективної позиції Євросоюзу.

До майбутньої коаліції вочевидь увійдуть політики від Третього шляху (блок із партії «Польща 2050» Шимона Головні і Народної партії) та Лівиці. Остання відкрито і послідовно виступає проти церкви (релігійної освіти, державної підтримки Католицької церкви і права на свободу совісті для лікарів), підтримує всі аморальні ініціативи, включно з одностатевими партнерствами, спрощенням розлучень, легальними наркотиками й абортами. Очолює лівих Роберт Бедронь — відкритий гомосексуаліст, який під час війни докоряв Україні за несприятливу політику щодо трансгендерів і відмову у виїзді таким чоловікам за кордон.

Члени Лівиці беруть участь у гей-параді у Варшаві.

В українській політиці питання традицій і моралі відіграють менше значення, ніж в Польщі. Хоча економіка та безпека завжди в пріоритеті, проте ця кампанія, як і попередня, була дуже насичена гострими культурними та етичними дискусіями. Ліві одним з пріоритетів називають легалізацію абортів і вже вимагають приділити цьому таку ж вагу, як і проблемам фермерів. Дональд Туск також неодноразово висловлював підтримку абортам.

Новообрана парламентська більшість наразі веде перемовини щодо спільного майбутнього. Ліволіберальні сили в Європейському Союзі очікують великих змін, тому преса дуже компліментарно оцінює результати виборів. В українському контексті характеристика «проєвропейськості» прив’язана до західного вектора і навіть патріотизму, проте в нинішніх умовах сподівання на Брюссель та сильні європейські інституції можуть загрожувати національним інтересам та суверенітетам держав.

Польські праві були чи не найпотужнішою провладною консервативною силою в Європі. Хоча залишаються досить міцні позиції консерваторів у Італії та Угорщині, проте через проросійську позицію Віктора Орбана вони не мають геополітичної спільності. Праві Північної Європи дуже відносні у своїх переконаннях, адже в їх політичній реальності правими називають всіх, хто не явно лівий.

Анджей Дуда та Джорджія Мелоні представляють правих при владі.

Питання суверенітету європейських держав стоїть гостро як ніколи. З приходом до влади соціал-демократів у Німеччині стали дедалі гучнішими голоси за глобалізацію та федералізацію Європейського Союзу. Політики в Брюсселі та Берліні докладають зусиль, щоб національне законодавство і уряди втрачали пріоритетність перед європейськими інституціями і союзними резолюціями. Буквально про це заявляв Олаф Шольц ще після виборів 2021 року.

Протягом останніх восьми років саме Польща була найсильнішим голосом проти ослаблення національних суверенітетів. Це мало вияв у самостійній внутрішній політиці та навіть самостійних рішеннях надавати Україні зброю. Багаторічна критика євробюрократами судової реформи Польщі та інших внутрішніх рішень аж ніяк не стосувалася верховенства права (хоча вони це декларували), але була формою тиску і впливу на непокірний консервативний уряд.

Поразка «Права і справедливості» — це в кращому випадку відтермінування, а в гіршому — кінець сподіванням на консервативне зближення Східної Європи. Ці вибори стали великим ударом по правих в ЄС, адже Польща відігравала роль послідовного форпосту і постійності консервативної політики.

Перемога ліволібералів загрожує посиленням глобалізації, втручанням органів ЄС у внутрішні справи його членів та нав’язуванням законів, небезпечних для націй (гендерна ідеологія, мультикультуралізм, секуляризація) і шкідливих для економіки (посилення регулювання, невиправдані «зелені закони»). Протягом останніх років спостерігалася централізація ЄС довкола лівих цінностей і зовсім нетрадиційного трактування прав людини і верховенства права. Саме тому «європейські цінності» в постановах органів ЄС ототожнюються із програмами умовних соціал-демократів чи навіть лівіших сил.

Утвердження постійності ліволібералів в інституціях ЄС особливо небезпечні з огляду на глобалізацію та закріплення негативного образу консервативних сил. Їх часто хибно трактують як популістів, ворогів ЄС та навіть загрозу демократії. Цей спрощений наратив немає нічого спільного з народовладдям та справжніми традиціями Європи, на яких формувався цей союз багато десятиліть тому.