Незалежність порівнюють зі свободою і добробутом, але ще ніколи це не відчувалося так цінно як тепер. У День Незалежності пригадаймо шлях 32 років, з яких майже десятиліття — це кривава боротьба за свою країну, родину і буквально саме життя, дане нам Господом.
Десятий рік Україна живе без миру. Сьогодні маємо найбільшу війну в Європі, щодня гинуть найкращі воїни, міста стали мішенями, а ворог не розділяє цивільні та військові об’єкти. Попри це, закладені століттями сенси проросли великим прагненням свободи для народу, для окремої сім’ї і для кожного з нас.
Ціна незалежності занадто велика. Про неї щодня нагадують, але її масштаб ніхто до кінця не розуміє. Проте наш народ вже усвідомив, що незалежність — це не тільки свято у вишиванках, але свято самого життя.
За 32 роки незалежності Україні є чим пишатися і є про що жалкувати. Ми відійшли найдалі від росії за всю історію незалежності. Років 10 тому це була лише мрія окремих патріотичних середовищ, а тепер самостійність і піднесення своєї національної культури стали ідеями мільйонів. На наших очах народжується нація, про яку мріяли цілі покоління борців за незалежність.
Колись пафосні, художні промови сьогодні звучать інакше. Жах війни змінив сприйняття національних символів, мови і своєї тотожності. Для українців, які пережили визволення з окупації, назавжди запам’ятається той святковий день, коли воїни під синьо-жовтим стягом зайшли в їх місто.
Попереду велика боротьба, численні бої та звільнення територій, але й це буде тільки початок відбудови. Наразі не видно обрисів завершення війни, але народ живе надією і тільки з вірою вистоїть у цій бурі національної історії. Українці воюють, моляться, допомагають. Лише об’єднана нація, яка зробила правду і любов своєю основою, може витримати натиск чисельного зла і здобути перемогу.
Сьогодні ще один День Незалежності, ще один рік боротьби, ще один привід подяки Богу і молитви за прийдешні позитивні зміни!