Теорія справедливої війни: Християнство та війна в Україні — Пол Копан

16 серпня 2023 р. \ оновлено 22 лютого

Університет Палм Біч Атлантік (Palm Beach Atlantic University). Лекція Пола Копана прочитана в рамках семінару 17 червня 2023 р., організована Християнською відкритою академією.

«Війна – огидна річ, але не найогидніша; занепад і деградація моралі та патріотизму, які вважають, що ніщо не варте війни – це ще гірше» Джон Стюарт Мілль

Мій тато Валерій Андрійович – так! – ріс в невеликому місті (недалеко від міста Дніпро), яке було названо на честь його прадіда – Петрополь. В лютому 1932 року тата мого тата забрали радянські «радикали», конфіскували їхнє хазяйство, дідуся забрали в табір, а бабуся, мій дядько і мій тато серед зими були перевезені в закинуту сільську місцину. Мій тато – малий хлопець – тієї зими ходив шукав гнізда білок, мишей, птахів, щоб знайти якусь їжу для родини. Вони їли кору з дерев. Через рік, у лютому 1933 року, мій дідусь помер від голодування – ми говоримо про цей жахливий Голодомор. Мій тато – він був художником, поетом, пізніше став пастором – завжди мав глибоку любов до своєї Батьківщини, України. Він малював для нас картини, скетчі, щоб показати нам, де він тут жив. Його прийняли в Академію мистецтв у Києві. Але його мрії були розвіяні, тому що почалася Друга світова війна. Тож, йому прийшлося все залишити, розстатися з родиною.

Саме під час війни мій тато став послідовником Христа. Люди навколо нього були у відчаї та зневірі. Але тато просто кричав до Господа по допомогу: «Якщо Ти є, дотягнися до мене, Ти мені потрібен!» І Господь сповнив його серце миром. Пізніше хтось дав йому Новий Завіт. І Євангеліє підтвердило ті речі, що він вже пережив в своєму серці. Після цього він вирішив присвятити себе проповіді Слова Божого і пасти овець Господніх.

Солдат втішає 82-річну Ларису Колесник після евакуації з Ірпіня, на околиці Києва, Україна, 30 березня 2022 року. (AP Photo/Rodrigo Abd).

Це моє, особисте, коріння тут, в Україні. Я багато думав про війни та конфлікти через життя мого батька. Багато речей, які ви всі пережили не лише за останні роки, було значною частиною української історії. І це благословіння – приїхати сюди і бути з вами хоч і короткий час, щоб почути про речі, що відбувалися останнім часом, бути солідарним з вами як з братами та сестрами у Христі, а також поспілкуватися з тими, в кого життя буває несправедливе. Ось чому мене запросили виступити: розглянути питання про справедливі війни. Я вірю, що Україна виправдано реагує на російську агресію, і я радий, що Америка підтримує зусилля протистояти російським військам.

Я знаю, що ми служимо Царю царів і Богу богів, і наше перше посвячення – нашому Господу. І я чую про людей в російській армії, які відмовляються від служби в армії, не бажаючи слухати і воювати за Путіна, тому що вони знають, що це несправедлива війна. Тому, коли ми будемо говорити про розуміння справедливих воєн, деякі з вас можуть подумати: «А як мені до всього цього відноситися як християнину? Поняття справедливої війни має якесь відношення до християнської віри? Чи не варто нам просто уникати всього цього, читати Святе письмо та ділитися своєю вірою?».

Я думаю, що в процесі спілкування ми зможемо добре збагатити наше розуміння цієї теми. Зрозуміти, що участь у справедливій війні є насправді актом любові до ближнього. І що є деякі речі, за які варто воювати і, можливо, навіть померти. Сам Ісус сказав: «Немає більшої любові від тієї, коли життя своє кладуть за своїх друзів» (пер. Ю. Попченка). І хоча війна – це справді щось страшне, але не найстрашніше, як сказав один філософ. Тому ми хочемо дослідити це розуміння.

Коли ми роздумуємо над існуючими у світі проблемами:

  • войовнича політика таких країн як Іран і Північна Корея, — тероризм (ІДІЛ, Аль-Каїда), — секс-торгівля людьми, — місця, де є релігійні переслідування,

постає питання: чи може бути застосована сила у відповідь, щоби виправити ситуацію примусово, а не просто прийняти її, як неминучу?

Є багато речей, які вже зараз робляться тут, в Україні, які важливі для того, щоб допомогти зцілити душі тих, хто був травмований війною, щоб практично допомагати у навчанні дітям, що були переміщені далеко від своїх шкіл. Наша родина допомагає багатьом переміщеним особам. Одна з моїх сестер, Олена, що живе в Австрії, з минулого року опікується українськими біженцями, а ми родиною намагалися збирати кошти для допомоги їм. Мій двоюрідний брат працює, допомагаючи людям тут, в Україні. За кілька днів я вперше побачусь із ним, з нетерпінням чекаю на зустріч. Брати й сестри, ми стоїмо з вами!

Але я також знаю, що в церкві є люди, що мають інший погляд на питання війни: погляд християнського пацифізму. І я хотів би дуже коротко розглянути, що таке християнський пацифізм, а потім розглянути поняття справедливої війни і показати як Святе Письмо насправді підтримує поняття справедливих війн.

ХРИСТИЯНСЬКИЙ ПАЦИФІЗМ

У нього багато форм, але базові його положення такі:

  1. . Християнське життя несумісне з позбавленням життя на війні (Це основне положення, що є спільним для всіх версій християнського пацифізму).
  2. Відмова вбивати на війні не означає відмови робити добро для цього світу (це не «утопізм», чи «молінізм»): миротворча діяльність, молитва за ворогів, доброчинство.
  3. Пацифістичні переконання пов’язані не лише з виконанням заповіді, а й життям учнівства та чесноти. Пацифісти кажуть, що вони не тільки виконують заповідь «Не вбий», а й «підставляють другу щоку». І це означає бути активним послідовником Христа і стати більш схожим на Нього.
  4. Християнський пацифізм заперечує остаточний поділ між особистим та публічним. Військова служба суперечить християнській вірі.

Я хочу надати декілька коментарів до цих принципів християнського пацифізму.

Допомога постраждалим після підтриву Каховської ГЕС. Фото: Stas Kozljuk.

Як людина, що дотримується ідеї справедливої війни, я дійсно вдячний за позицію пацифістів бути миротворцями, шукати дипломатичні рішення там, де вони можливі, і співпрацювати задля зцілення і відновлення після війни. Але проблема в тому, що пацифіст не розрізняє між поняттями пролиття крові і пролиття невинної крові. Ця важлива різниця розмита пацифізмом.

Крім того, пацифізм часто ігнорує або не в змозі пояснити багатьох уривків Старого Завіту, у яких Бог наказує ізраїльтянам воювати. Наприклад, де Бог проголошує суд над хананеями за їхнє зло та беззаконня. І Новий Завіт не відкидає війни зі Старого Завіту, але показує, що їхнім результатом було досягнення Божих цілей для Ізраїлю і для світу.

Коли люди кажуть, що ми повинні віддати перевагу миротворчості, а не застосуванню сили, я відповідаю, що не потрібно вибирати те, або інше. Миротворча діяльність не є протилежною використанню примусу; вони можуть співпрацювати. Ми можемо намагатися мінімізувати конфлікт, але це не означає, що ми не повинні використовувати силу, коли відбувається несправедлива агресія.

Часто від пацифістів звучать обвинувачення: «Як ти можеш любити ближнього, якщо ти застосовуєш силу проти нього?». Принципи справедливої війни не виключають любові до ближнього, як до самого себе: беручи в ній участь ми захищаємо невинних, і відновлюємо порядок, щоб люди могли жити спокійним мирним життям і суспільства могли процвітати.

Ми також можемо проявляти любов до наших ворогів використанням справедливої сили, щоб зупинити їх від подальшої шкоди своїм душам у їхньому намаганні беззаконно та несправедливо нашкодити іншим. Це не означає, що ми повинні вбивати ворога. Убивство має бути крайнім засобом; завданню шкоди чи взяттю ворога (або злочинця) в полон варто віддавати перевагу перед його вбивством.

Будь-яке насильство є застосуванням сили, але не кожне застосування сили є насильством. Належне використання сили спрямоване на несправедливість, буде пропорційним і т. д.

Деякі люди вважають, що завжди добре намагатися мати мир. Мир іноді може бути несправедливим. В історії є приклади такого миру. Коли британський уряд уклав мир з Адольфом Гітлером, Чемберлен повернувся до Британії і сказав, що тепер у нас буде мир. Але таким чином вони просто дозволили нацистам окупувати Судетську область Чехословаччини. Мир буває несправедливим, це те, що ми називаємо компромісом, умиротворенням. Про такий мир гарно сказав Вінстон Черчилль: «Миротворець – це той, хто годує крокодила, сподіваючись, що той з’їсть його останнім». Нам слід передусім зважати на центральне місце справедливості, а не просто миру.

Уявіть, якби все суспільство якоїсь країни складалось із пацифістів. Християнський письменник К. С. Льюїс сказав, що вони не довго залишатимуться пацифістами. Або цю країну «з’їдять» сусідні агресори, або вони повинні будуть себе захищати, або, принаймні, їм доведеться доєднатися до договору з країною, яка змогла б їм допомогти.

«Йосафат і юдеї збирають військову здобич» (рік?), приписується Фрідріху Брентелю І (1580–1651 рр.).

Протягом 70-ти років (1680–1750) колонією Пенсильванія в Америці керували квакери-пацифісти. Ці місцеві законодавці не хотіли «бруднити руки» і відмовлялися застосовувати силу, але натомість наймали індіанців (та інших), аби підтримувати спокій і захищати суспільство. Тобто, вони просто передали «брудну» справу силового підтримування порядку іншим.

Багато видів діяльності держави вимагає використання сили для захисту працівників, забезпечення сплати податків та аліментів на дитину тощо. Зауважте: християни-пацифісти сьогодні зазвичай отримують користь від озброєних охоронців, які захищають їхні заощадження, або від поліції, до якої вони дзвонять, якщо до їхнього помешкання вдирається злочинець. Дедалі частіше у Сполучених Штатах можна побачити поліцію в церквах чи державних школах, де вона захищає невинних мирних жителів.

Тому маємо проблеми з пацифізмом, що й побачимо у подальшій розмові.

Питання в наступному: не «війна чи мир» (мир іноді може бути несправедливим), а «виправданий спротив чи невиправданий спротив».

СПРАВЕДЛИВА ВІЙНА: ЗАХИСТ

«Істинний солдат воює не тому, що ненавидить того, хто перед ним, а тому, що любить того, хто позаду нього», Г. Честертон, Illustrated London News, 14 січня 1911 р.

Ці слова Честертона розкривають головну мотивацію, яка стоїть за доктриною справедливої війни: захистити невинних від несправедливості та беззаконня.

Декілька попередніх коментарів, перш ніж йти далі.

Християни не перші сформулювали доктрину справедливої війни. Кілька грецьких мислителів розвинули деякі з цих ідей, і навіть на Сході, в Китаї, конфуціанство на початку мало розуміння справедливої війни. Теорії цих мислителів мали між собою багато спільного, хоча не мали впливу одна на одну.

В основі доктрини справедливої війни лежить загальне Боже одкровення, закон, що Бог дає людям в їхніх серцях (Рим. 1–2). Ми знаємо основні моральні істини, тому що ми створені за образом Бога. Ці принципи підкріплюються також особливим одкровенням в тексті Біблії. Тому віруючий має і загальне, і особливе одкровення. Але основні принципи доступні для розуміння всіх людей.

Ідея справедливої війни припускає, що деякого зла неможливо уникнути. Дозволяючи насиллю і агресії діяти безперешкодно, ми не викорінюємо зла і залишаємось осторонь, в той час як могли би зі злом щось вчинити.

Український військовослужбовець ховається під час атаки російського безпілотника. Гліб Гараніч/Reuters.

Доктрина справедливої війни є нормативною позицією для всіх людей. Ідеал справедливої війни має бути загальнообов’язковим. У християнина немає подвійного стандарту – одного для християн й іншого для інших людей. Хоча ми, як християни, отримуємо додаткове одкровення через Біблію – «любити ближнього», пам’ятаючи, що всі люди створені за образом Божим, а також пам’ятаючи, що всі люди грішні, тож іноді роблять недосконалі судження.

Теорія справедливої війни не намагається виправдати війну. Справедлива війна спрямована до справедливості і обмежує агресивні бойові дії. Якщо всі сторони дотримуються цього правила, тоді жодна війна ніколи не відбудеться.

Теорія справедливої війни вважає, що приватні особи не мають права використовувати збройні сили. Право використовувати збройні сили довірено легітимній державній владі задля збереження мирного і справедливого устрою. В 13-му розділі Послання до римлян ми читаємо, що Бог дав всяку владу зберігати мирний і справедливий порядок. Це не означає, що всі уряди виконують роботу, яку Бог покладає на них: ми сьогодні бачимо Путіна. Але ті держави, де уряди виконують свою роботу – зберігати мир, карати винних за законом і захищати невинних – бачимо, що це є добре для суспільства і воно процвітає.

Враховуючи всі попередні думки, визначимо 10 КРИТЕРІЇВ СПРАВЕДЛИВОЇ ВІЙНИ[1].

Є моменти, що ми маємо тримати в голові ДО того, як розпочати воєнні дії. І також є деякі речі, про які ми маємо пам’ятати ПІД ЧАС війни, а також ПІСЛЯ війни.

І. КОЛИ ЙТИ НА ВІЙНУ:

Jus ad bellum (юридичний термін «право на війну») – ВАГОМІШІ КРИТЕРІЇ

  1. Справедлива підстава війни. Уся неспровокована агресія підлягає засудженню. Війна як самооборона і загалом захист (зокрема захист інших вразливих народів) є морально виправданою.
  2. Справедливий намір. Єдиний виправданий намір – це забезпечення справедливого миру і для друзів, і для неприятелів (а не помста, завоювання, економічна вигода, ідеологічна перевага). У підсумку, наслідком війни має бути більше добра, ніж шкоди, як для друга, так і для ворога.

Я думаю про Німеччину під час Другої світової війни. Замість залишити ворога, який був спустошений і зруйнований, за кордоном, були спроби «навести мости» та укласти мир, щоб принести зцілення відношенням між націями, зупинити зло і відбудувати нормальне суспільство.

  1. Законне оголошення. Тільки легітимна державна влада має право ініціювати війну. Тільки держава (а не окремі особи чи сторони всередині держави) може легітимно користуватися цими повноваженнями.
  2. Останній засіб. «Вступати у війну можна лише тоді, коли переговори, судові справи, компроміси і всі інші способи не дали результатів; адже людина як раціональна істота має, якщо це взагалі можливо, вирішувати свої суперечки здоровим глуздом і законом, а не силою».

«Аарон та Гур підтримують руки Мойсея» (прибл. 1840-1850), Томас Брігсток.

Це не означає, що перемовини мають відбуватися протягом невизначеного часу, поки груба несправедливість продовжується і кінця їй не видно. Останній засіб – це розумний, другорядний крок, так само як і інші критерії.

Всі ці речі необхідно пам’ятати ДО початку використання сили. Звичайно, коли ми бачимо несправедливу агресію, держава, яка зазнала вторгнення, має право відповісти та оголосити війну.

Наступне питання:

ІІ. ЩО РОБИТИ ПІД ЧАС ВІЙНИ?

Jus in bello (юридичний термін «право під час війни») – більш ПРАГМАТИЧНІ / РОЗВАЖЛИВІ критерії.

  1. . Імунітет мирних жителів. Оскільки війна – це офіційний акт держави, брати участь у бойових діях можуть лише ті, хто є офіційними представниками держави, а на осіб, не залучених безпосередньо до конфлікту (серед них військовополонені, медичний персонал і поранені, так само як цивільні, які не беруть участь в бойових діях) не мають поширюватися бойові дії – хоча це не завжди можливо (наприклад, у випадку військ, які облаштовані в густонаселених районах). Але ці люди не мають бути ціллю, справедлива війна спрямована тільки проти агресора.
  2. Обмежені цілі. Ціль війни – справедливий мир, а не руйнування державної економіки ворога чи її політичних інституцій, чи повне знищення населення ворога. Є речі, які не потрібно руйнувати.
  3. Обмежені/пропорційні засоби. Зброя і сила, що використовуються, мають бути обмежені до рівня, необхідного для відбиття агресії і запобігання подальшим нападам, тобто для забезпечення справедливого миру. «Для спротиву жорстокості і відновлення миру слід використовувати сили не більше, ніж потрібно». «Не більше, ніж потрібно» не обов’язково означає переконливу перемогу.

І третя частина критеріїв, про які ми говоримо:

ІІІ. ЩО РОБИТИ ПІСЛЯ ВІЙНИ:

Jus post bellum (концепція справедливого завершення війни).

Коли ворог капітулював і повернувся мир, перше, що потрібно…

  1. Відновити порядок. Вкрай важливо, щоб після війни встановилася безпека в країні і за її межами, а також належна діяльність органів влади.

Тому після Другої світової війни в Німеччині пройшов Нюрнберзький процес, де було засуджене нацистське керівництво країни. Деякі з керівників були ув’язнені або страчені. Ідеологію нацизму було демонтовано і запроваджено демократію. Це є частиною відновлення порядку.

  1. Справедливість. Потрібні справедливі покарання і відшкодування збитків.

Для багатьох євреїв у Німеччині, тих, хто пережив концентраційні табори, новий німецький уряд вжив заходів для відновлення статусу і повернення речей, що були відібрані у єврейського населення. Це був справедливий результат.

«Фрагмент картини «Нюрнберзький процес» (1946), Лаура Найт.

  1. Примирення.Чи можуть обидві сторони уявити спільне майбутнє і рухатися до нього разом?

Тож пам’ятайте, що:

  • Війна або військова сила допомогла покласти край рабству в Америці, нацизму, фашизму та радянському комунізму.
  • Зазвичай війни розпочинаються із злочинних намірів і відсутності засобів стримування, або тому, що після якоїсь попередньої війни не було чіткого розв’язання чи залишилися невирішені суперечності. Наявність сильної армії – це вже дієвий засіб стримування агресора. Навіть, без використання жодної кулі, потужна армія може втримати нації-ізгої від скоєння зла своїй країні.
  • Народи часто стають співучасниками зла через свою бездіяльність.

Звичайно, говорячи про справедливу війну, ми не можемо гарантувати, що всі пункти будуть сумлінно виконані. Бо будуть і помилки, і неправильні оцінки. Результатом недоліків інформації чи людської слабкості є неправильні дії. Але це не означає, що ми маємо втрачати загальну картину. Моя мати народилася в Ризі (Латвія), а деякі її родичи були в німецькому Дрездені, коли його розбомбили. І поки бомби падали на Дрезден, мої родичи довіряли себе Господу, готуючись померти. Вони пережили бомбардування, але ця атака була спрямована на суто цивільне місто, яке не мало значення для воєнних інтересів. І хоча існує суспільна згода, що боротися проти нацистської Німеччини було правильним, є також згода, що Дрезден бомбувати було неправильно. Тобто, помилкові рішення не означають, що причина та основна стратегія справедливої війни – хибні.

Все, про що ми говорили, підводить нас до питання, як все це узгоджується зі Святим Письмом.

ПИСАННЯ, МИРОТВОРЧА ДІЯЛЬНІСТЬ І ВІЙНА

Багато пацифістів беруть за відправну точку НАГІРНУ ПРОПОВІДЬ, бо там сказано «І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу». Тому нам потрібно розібрати в деталях, що саме Ісус говорить в 5 розділі Євангелії від Матвія.

Матвія 5:38-42

  • Традиційне вчення (5:38): «Ви чули, що сказано: Око за око, і зуб за зуба».

Ісус не виступав проти закону Мойсея. Старозавітний юридичний контекст полягає в тому, що покарання має бути відповідним злочину. Ісусові сучасники зловживали цим текстом для виправдання особистої помсти чи відплати. Ісус намагався зупинити певну небезпеку, що полягає в тому, що людина відповість нечестивими засобами, щоб помститися особисто, а суперник зробить те саме у відповідь – і це перетвориться на хибне коло, створюючи ескалаційний цикл.

  • вірш 5:39(a) зазвичай перекладається і тлумачиться так: «А Я вам кажу не противитись злому [tō ponērō]». І пацифісти на основі цього тексту не чинять опір злим людям. Однак Ісус постійно противився багатьом людям, які чинили зло!

Ісус противився релігійним лідерам (Мт. 23). Ісус поперевертав столи, вигнав міняйл із храму батогом і не впустив жодного торговця (Мк. 11:15-16; Ів. 2:15). Ці торговці перетворювали храмовий Двір язичників (призначений для молитви) на місце торгівлі і центр єврейського націоналізму.

Але що насправді має на увазі Ісус, коли висловлюється «не противитись злому»? Він говорив, що ми не маємо права платити злом за зло.

Ідею невідплати злом за зло пояснює контекст.

«Нагірна проповідь» (1482), Козімо Росселлі.

Апостол Павел підхоплює цю думку в Рим. 12:17, 21: «Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми!.. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!»

І вірш Мт. 5:39а краще було б перекласти[2]:

  • не противтесь (не чиніть жорстокий спротив) злими/нечестивими засобами», або — «не відплачуйте злими / нечестивими засобами».

Насправді в тій проповіді на горі Ісус каже не платити злом за зло так, як хтось робить тобі. Але це не стосується випадку несправедливої агресії, коли напали на вашу країну, тут ми маємо реагувати справедливими засобами на агресію і зупиняти зло.

Не відповідайте на зло, яке чинять вам, злими/нечестивими засобами:

«коли вдарить тебе хто»; «хто хоче тебе позивати»; «забрати сорочку твою»; «хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну».

Нечестива людина тут зловживає силою або проявляє особисту ворожість, вона агресивна персонально до тебе.

Давайте коротко подивимось на випадки «…вдарить тебе хто у праву щоку твою».

Важливо пам’ятати, що йдеться про особисту образу – не насильницький акт. За своєю природою вдарити когось по щоці означає принизити, образити цю людину. Тож, Ісус каже, якщо хтось ображає особисто вас, будьте готові прийняти ще одну образу. І ми бачимо кілька прикладів у Старому Заповіті, де вдарити когось по щоці є особистим приниженням.

  • Йов 16:10: «Вони пащі свої роззявляють на мене, б’ють ганебно по щоках мене…»; — Пс. 34:15: «…напасники… кричать, і не вмовкають»; — Плач Єремії 3:30: «хай щоку тому підставляє, хто його б’є, своєю ганьбою насичується» (пор. Іс. 50:6).

Коли Ісуса допитували, Він не «підставляє іншої щоки», а хоче знати, чому Його вдарили:

Івана 18:22-23: «А як Він [Ісус] це сказав, то один із присутньої там служби вдарив Ісуса в щоку, говорячи: То так відповідаєш первосвященикові? Ісус йому відповідь дав: Якщо зле Я сказав, покажи, що то зле; коли ж добре, за що Мене б’єш?»

А як щодо інших речей, про які Ісус говорив в цьому уривку (Матвія 5:39-42)?

Ініціатива, що змінює: БУДЬ УЧНЕМ «ДРУГОЇ МИЛІ»: прояви доброту, замість того, щоб відплачувати злом за зло.

Ми є учнями Христа – то яким чином ми можемо, так би мовити, «пройти другу милю» з людиною, що зловживає своєю владою? Можливо хтось не добрий до нас на роботі, можливо – хтось з сусідів. Ось, що каже Ісус:

  • І коли вдарить тебе хто у праву щоку твою, підстав йому й другу: ПРИЙМИ ЩЕ ОДНУ ОБРАЗУ; — а хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, віддай і плаща йому: БУДЬ ГОТОВИЙ ПОДІЛИТИСЯ ТИМ, ЩО ПРАВОМІРНО НАЛЕЖИТЬ ТОБІ.

Пам’ятаєте, коли Ісуса в Євангелії від Луки попросили вирішити суперечку між двома братами щодо спадщини (Луки 12:13), Він попередив їх про жадібність та незадоволення. Є випадки, коли ми отримуємо спадок повністю законно, але прагнення отримати його за будь-яку ціну може привести до серйозного розбрату в родині. І деякі люди замість воювати за свій законний спадок воліють бути в мирі з людьми, які намагаються сваритися через гроші. В якісь момент ми просто відпускаємо, віддаємо ті речі, що є нашими по праву.

  • а хто силувати тебе буде відбути подорожнє на милю одну, іди з ним навіть дві: РОБИ БІЛЬШЕ, НІЖ ВІД ТЕБЕ ВИМАГАЄТЬСЯ.

Хтось на роботі вимагає від тебе зробити більше, ніж ти вже зробив. Ісус каже в таких випадках – здивуй їх: спитай у боса, що ще тобі потрібно зробити. Або зроби щось добре для боса, навіть якщо він не дуже приємний тобі. Ось це і є та друга миля.

  • Хто просить у тебе то дай, а хто хоче позичити в тебе не відвертайсь від нього: БУДЬ ЩЕДРИМ У ДУСІ І НЕ ВИЯВЛЯЙ ВИБІРКОВОЇ ПРИХИЛЬНОСТІ.

Ісус не каже віддавати все у кожному випадку. Я щойно навів приклад, коли Ісус не включився у спір між братами, які ділили спадок. Були часи, коли люди приходили до Христа і казали: «Дай нам знак, Господи!» – Ісус відмовлявся. Справа в тому, що Ісус каже бути щедрим у дусі, без вибіркової прихильності. Не кажіть: «О, ця людина багата і впливова, вона може повернути мені гроші чи відплатити якось інакше, то йому я позичу. А он той – бідний, не зможе повернути мені гроші – не дам». Ісус же говорить: віддавайте, не дивлячись, не рахуючи, чи отримаєте ви щось назад. І хоча Ісус говорить не про війну, а просто про особисті конфлікти, нам все одно потрібно розуміти, що це непросто робити.

«Проповідник», у монастирі Хауґеан, ХІХ ст.

НАМ НЕЛЕГКО ЛЮБИТИ СВОЇХ ОСОБИСТИХ ВОРОГІВ, але це ознака тих, хто належить до Бога, що творить мир: Він мириться зі Своїми ворогами, щоб зробити їх Своїми друзями (Римлян 5:10) – якщо лише самі люди не відмовляються від Божої пропозиції примирення.

І ми хочемо внести цей дух в дипломатичні стосунки між націями, щоб спробувати побудувати мир там, де можливо. Тому можна сказати, що в певному сенсі немає різниці між приватним і публічним, і наше християнське зобов’язання має перерости в миротворчу діяльність у світі.

Ми з вами говорили про Нагірну проповідь. Давайте подивимось ще ДЕКІЛЬКА ТЕКСТІВ В ІНШИХ МІСЦЯХ ПИСАННЯ, ДЕ ЙДЕТЬСЯ ПРО МИРОТВОРЧУ ДІЯЛЬНІСТЬ ТА ВІЙНУ.

  1. . Ісус не запропонував нової ідеї «любові до ворогів». І в Старому, і в Новому Завіті ми знаходимо заповіді любити їх.

Вихід 23:4-5: «Коли стрінеш вола свого ворога або осла його, що заблудив, то конче повернеш його йому. Коли побачиш осла свого ворога, що лежить під тягарем своїм, то не загаїшся помогти йому, конче поможеш разом із ним».

Приповісті 25:21-22 (Павло цитує їх у Римлян 12): «Якщо голодує твій ворог нагодуй його хлібом, а як спрагнений він водою напій ти його, бо цим пригортаєш ти жар на його голову, і Господь надолужить тобі!».

Старозавітні ізраїльтяни мали відповідальність любити ворогів на ОСОБИСТОМУ рівні, навіть якщо вони здійснювали юридичні покарання на рівні ГРОМАДИ/ДЕРЖАВИ. Тому і в Новому Завіті тут немає внутрішньої суперечності.

  1. Хоч Бог любить усіх, Він також судить непокірних. Ісус не просто навчав любові й любові до наших ворогів, та підставляти іншу щоку, але й проявляв суворість.

Матвія. 18:6 – Ісус: «Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити, і його потопити»;

Юди 5: «А я хочу нагадати вам, що раз усе знаєте, що Господь визволив людей від землі єгипетської, а згодом вигубив тих, хто не вірував». Ісус є справжнім суддею.

Об’явлення 6:9-10: «І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертівником душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?»

Отже, в Новому Завіті є й суворість, а не тільки Божа любов і доброта.

  1. Порятунок тих, кому загрожує смерть і утиск, нерідко вимагає застосування спротиву, примусової сили.

Приповісті 24:11-12: «Рятуй узятих на смерть, також тих, хто на страчення хилиться, хіба не підтримаєш їх? Якщо скажеш: Цього ми не знали! чи ж Той, хто серця випробовує, знати не буде? Він Сторож твоєї душі, і він знає про це, і поверне людині за чином її».

  1. Потрібно пам’ятати, що Божа любов не є протилежністю Божому гніву, так само й участь у справедливій війні не суперечить любові.

Бог є і справедливим, і люблячим. Хоча Бог прагне явити милість, Він також постійно противиться нечестивим особам, які принижують інших, завдають їм шкоди і знецінюють їх (Рим. 1:28-32). Бог діє з гнівом, бо любить тих, хто носить Його образ.

Н. Т. Райт (дослідник Нового Завіту): «Скажемо чесно: заперечувати Божий гнів – це, по суті, заперечувати Божу любов. Коли Бог бачить, як людей поневолюють… то, якщо Він не ненавидить цього, значить Він не є люблячим Богом… Коли Бог бачить, як невинних людей бомблять з чиїхось політичних міркувань, то, якщо Бог не ненавидить цього, значить Він не є люблячим Богом…

Коли Бог бачить, як люди обманюють, дурять і знущаються одне з одного, експлуатують, відмивають кошти і грабують одне одного, то якби Бог мав сказати: «Нічого страшного, Я все одно вас люблю», то Він не був би ні добрим, ні люблячим. Біблія не розповідає про Бога, який прихильний до всіх. Вона розповідає про Бога, який створив цей світ і любить його так палко, що Він повинен ненавидіти і ненавидить усе, що спотворює та пошкоджує світ, і зокрема створених Ним людей»[3].

Мати 40-річного старшого лейтенанта Дмитра Олійника, який загинув у бою під час нападу Росії на Україну, реагує перед тим, як їй передати український прапор, під час церемонії похорону на Личаківському кладовищі у Львові, 2 квітня 2022 року. /Алкіс Константинідіс.

  1. Писання не засуджує спротив, а іноді й підтримує його використання, коли це справедливий спротив.

a. Загальні біблійні уривки, які підтримують ідею справедливої війни. Екклезіяст 3:8: «Час війні і час миру!» Приповісті 20:18; 24:6: «Війну провадь мудрими радами»; «спасіння в численності радників». Луки 14:28-32: Ісус розповідає притчу про царя, який проводить розрахунки, перш ніж піти на війну. Новий Завіт не висловлюється негативно щодо війн Ізраїлю проти хананеян в Дії 7, Дії 13 і Євреїв 11.

б. Новий Завіт часто зображає солдатів шанованими людьми. Ісус ніде не говорить солдатам каятися за свою воїнську службу, коли є нагода; вони часто є доброчесними, побожними та корисними для суспільства (Матвія 8:10; Луки 3:14; Дії 10:1-2).

в. Ісус проводив час і з митниками, і з блудницями, і з солдатами. У Новому Завіті військова справа зображена як позитивна (не є злом за суттю, на відміну від проституції). Так само і апостол Павло використовує образ солдата, як спосіб розуміння християнського учнівства. 1 Кор. 9:7: «Хто коштом своїм коли служить у війську? Або хто виноградника садить, і не їсть з його плоду? Або хто отару пасе, і не їсть молока від отари?»(Зрозуміло, чому Павло не каже: «Хто коштом своїм коли надає сексуальні послуги?») 2 Тим. 2:4: «Бо жоден вояк не в’яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає». (Чому б не сказати: «Бо жодна повія не в’яжеться в справи життя, аби догодити своєму сутенеру»?)

Якби військова служба була за своєю суттю негативною, було б дуже дивно, що Павло використовує це в позитивний спосіб, щоб заохотити нас у християнському учнівстві.

Нігель Біґґар, Оксфордський університет: «Ісусове вчення і Його практичний приклад невідплати та прощення потрібно розуміти в конкретному контексті Його заперечення військового єврейського релігійного націоналізму. Чи потрібно застосовувати це вчення загалом до державних справ і як саме, Ісус нам не говорить… Якщо ми скористаємося історіями про солдатів і на їхній основі припустимо, що Новий Завіт не вважає військову службу несумісною з тим, щоб бути Христовим учнем, тоді ми можемо дійти висновку, що він загалом не заперечує проти схваленого громадськістю використання летального насилля»[4].

  1. Ми вже говорили, як Новий Завіт розглядає державний уряд. Є три інститути, запроваджені безпосередньо Богом: шлюб, Церква і уряд. Давайте візьмемо шлюб як приклад. Хоча шлюб укладається на небесах, є деякі люди, які просто не мають одружуватися, тому що для них це буде катастрофа. Так само і уряд: хоча ідея його започаткована на небесах для людей, не кожен уряд Бог благословляє, якщо уряд не править належним чином.

Бог наказує державам користуватися «мечем», щоб карати винних, захищати невинних і оберігати мир (Рим. 13:1-8; 1 Тим. 2:1-2; див. Буття 9:6).

  • Рим. 13:4-6, КАРАТИ ВИННИХ: «бо [держава] Божий слуга, тобі на добро. А як чиниш ти зле, то бійся, бо недармо він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!.. бо [правителі] служителі Божі, саме тим завжди зайняті». — 1 Тим. 2:1-2, ОБЕРІГАТИ МИР: «[Моліться за очільників держави], за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя». — Дії 23, ЗАХИЩАТИ НЕВИННИХ: Дії 23 – це практичне застосування Рим. 13. Коли натовп загрожує життю Павла, він звертається до війська і отримує від нього користь (Дії 23) – 470 вояків як ескорт у безпечне місце!

Коли держави виконують свою роботу, вони роблять внесок у процвітання суспільства.

  1. На завершення хочу дещо сказати про ранню церкву та військову службу. Очевидно, що Новий Завіт не є пацифістським і рання церква не вважала бойові дії за суттю своєю аморальними. Пам’ятаєте, Ісус сказав в учням, щоб вони одежу свою продали та й купили меча, щоб захищати себе, а вони відповіли, що є два меча (Луки 22:36-38)? Якби Ісус весь час свого служіння навчав учнів пацифізму, то чому б Його учні несли мечі з собою? Коли Ісус подорожував по різним місцям, йому зустрічались бандити, та інші люди, що хотіли завдати шкоди.

Іноді просто показати меч – це все, що вам потрібно зробити, щоб зупинити агресію і тримати агресора на відстані. Але деякі кажуть: «Хіба Ісус не сказав: всі, хто візьме меча, від меча і загинуть» (Матвія 26:52)? Так, але пам’ятайте, що в Старому Завіті можна було довіряти Господу і носити меч. Пам’ятаєте, що сказав Давид Ґоліяту? «Ти йдеш на мене з мечем і списом та ратищем, а я йду на тебе в Ім’я Господа Саваота, Бога військ Ізраїлевих, які ти зневажив» (1 Самуїлова 17:45). Очевидно, що Давид довіряв Богу, але водночас він використав зброю, щоб убити ворога – тому що Ґоліят жив мечем, принципами меча, а Давид довіряв Богові.

Але повертаємося до першоапостольської церкви.

Головне те, що в ранній церкви розуміння війни, застосування сили не було аморальним[5]:

  • Деякі отці церкви (Тертулліан, Ориген) чинили опір ідолопоклонству римської армії, а не самій війні. Вони не були проти застосування зброї в принципі й закликали до молитви за «хоробрі армії» і «за всіх наших імператорів», якщо битва мала праведний привід. — Від 170 р. після Р.Х. і далі багато християн воювало в римській армії – задовго до часу імператора Костянтина (IV ст.). І часто римська армія виконувала функцію поліції в певних місцевостях. — Климент Александрійський позитивно дивиться на солдатів, беручи за приклад ставлення до солдатів з боку Івана Хрестителя та Ісуса, і він вірив, що солдати – так само, як фермери та моряки – могли зростати у своїй вірі в Бога («Наставлення грекам» 10.100.2). — Святий Себастьян та інші солдати-християни служили за часів правління Діоклетіана (початок IV ст.). Тертуліан пише, що вони були повсюди – у «фортецях castella» і у «військових таборах castra» («Апологія»37).

ВИСНОВОК

  • І Старий, і Новий Завіти допускають справедливу війну. — Писання, схоже, не підтримує позиції пацифізму, хоч той і забезпечує вагомий голос у цій дискусії. — Держави мають поважати сумління тих, хто не має відваги або мужності воювати зі зброєю в руках, чи має миротворчі переконання, але міг би служити іншими способами.

Говорячи про справедливу війну, ми повинні пам’ятати, що справедлива війна має сенс у контексті справедливості та доброти Бога, що існує справедливий моральний порядок і Бог делегує людям можливість протистояти несправедливості, якщо хтось порушує цей порядок.

І головне, що потрібно пам’ятати – Бог використовував справедливість, щоб здійснити наше спасіння. Бо так Бог полюбив світ, що прийняв добровільну жертву Божого Сина задля нашого спасіння. Божа справедливість не була порушена, була явлена Божа любов. Любов і Справедливість поєдналися на Хресті. І коли ми роздумуємо про це, нехай це також мотивує нас у відношеннях з нашими сусідами, бо ми маємо для них послання – наша надія на Бога. Ми робимо все можливе, щоб боротися з несправедливістю, але ми також належимо до Царства, яке неможливо похитнути, і у ці жахливі часи ми маємо можливість проголошувати Добру Звістку про Ісуса Христа, проголошувати, що Ісус є надією для всіх народів. Ісус є надією і для України, і нехай Бог благословить вас, коли ви проголошуєте Ісуса Христа в цьому житті.

Християнська Відкрита Академія «Розумна Віра» Текстова версія підготовлена Християнським науково-апологетичним центром

Примітки:
  1. За статтею Eric Patterson, “Just War,” в книзі Copan, War, Peace, and Violence.
  2. За статтею Eric Patterson, “Just War,” в книзі Copan, War, Peace, and Violence.
  3. За статтею Eric Patterson, “Just War,” в книзі Copan, War, Peace, and Violence.
  4. За статтею Eric Patterson, “Just War,” в книзі Copan, War, Peace, and Violence.
  5. За статтею Eric Patterson, “Just War,” в книзі Copan, War, Peace, and Violence.