Сьогодні в світі відзначається День захисту дітей і чергові російські атаки демонструють, наскільки українські діти є незахищеними. Чи не щодня Київ та вся Україна піддається атакам десятків ракет та дронів, які б’ють по житлових кварталах та об’єктах інфраструктури. Цієї ночі внаслідок чергового обстрілу в Деснянському районі загинули двоє дітей та їх мама.
Це відбувається щодня і жодна правозахисна організація не в змозі зупинити російський тероризм. Захищеність дітей, яку нібито гарантує Декларація прав дитини — це умовний лозунг, який не пройшов перевірку російським вторгненням. Коли в інших країнах 1 червня пов’язане із фестивалями, подарунками та розвагами, то українські діти занадто рано стали дорослими, занадто рано зрозуміли, що таке втрачати рідних, ховатися в бомбосховищі, чути сирени повітряної тривоги.
З початку повномасштабної війни лише за офіційними даними загинули 484 дитини та ще 992 були поранені. Діти отримують як фізичні травми (зокрема втрачали кінцівки), так і психологічні, масштаби яких складно визначити, а з їх наслідками доведеться справлятися ще багато років. Також варто не забувати, що за цей час тисячі дітей стали сиротами, втратили житло, були змушені тікати зі своїх рідних міст.
Майже 20 тисяч українських дітей окупанти незаконно вивезли на росію і саме цей злочин путінського режиму є приводом до арешту російського президента. Згідно із свідченнями дітей, які повернулися, російська адміністрація сприяла незаконному всиновленню викрадених дітей, а також українці піддавалися жорстокому поводженню (їх били, принижували, нав’язували рашистську ідеологію).
Російська агресія вплинула ще на одну надважливу сферу життя українських дітей. Війна унеможливила нормальний освітній процес. Навіть ті школи, які обладнані бомбосховищами та відкрилися після повномасштабного вторгнення працюють з врахуванням постійної небезпеки, перебоїв світла та готовністю в будь-який момент перервати навчання. Також мільйони дітей змушені опановувати освітню програму самостійно, дистанційно або в іноземних школах, що несе свої труднощі, зокрема різницю в програмах та мовний бар’єр.
Росіяни принесли велике горе українцям і дітям зокрема. Вони вкрали дитинство, мир, повноцінну освіту, а нерідко й батьків, домівку та навіть життя. З цим неможливо змиритися, до цього важко звикнути, але маємо віру, що так буде не завжди. Наразі ж закликаємо молитися за постраждалих дітей і особливо тих, які були силоміць вивезені з України та місяцями не бачили рідних!