Жінок захищає не фемінізм

8 березня 2023 р. \ оновлено 22 лютого

Сьогодні 8 березня і вже традиційно ця дата спричиняє жваві дискусії про доцільність святкування так званого жіночого дня. Одні святкують його з квітами й цукерками, інші — відмовляються від усіх атрибутів як пережитку радянщини. Але останніми роками на передній план виходить і конкретно феміністична суть 8 березня, що по суті теж є продовженням комуністичних традицій.

Феміністки претендують на монополію визначення блага для жінок, намагаються привласнити статус захисників прав, хоча самі не завжди можуть дати визначення самого поняття «жінка». Не лише фемінистки, а загалом всі українці погодяться із потребою захищати й оберігати жінок, особливо під час війни. Проте в критичні моменти саме чоловіки, а не феміністки, забезпечують базові потреби жінок в безпеці та захисті життя.

Фемінізм не є дієвою гарантією безпеки жінок

Багато років розростався в Україні феміністичний рух. Десятки організацій намагалися розширити вплив шляхом виконання грантових проектів, щедро фінансованих інформаційних кампаній і співпраці з владою. До сьогодні вони мають потужну медійну підтримку, а більшість ЗМІ вже використовує їх мову та наративи.

Увесь цей час феміністки борються із сексизмом, «мовою ненависті», фетшеймінгом, «гендерними стереотипами» у шкільних підручниках та різною надуманою дискримінацією. Вони відстоювали жіночі квоти у Верховній Раді, фемінітиви з -иня та -есса та намагалися говорити від імені всіх жінок (думка яких враховується тільки коли вона збігається з їх власними політичними теоріями).

Феміністки часто використовують подвійні стандарти: з одного боку, жінки нібито соціально рівні із чоловіками і не потребують особливого захисту, з іншого — жінок зараховують до «вразливої групи», яка потребує підтримки. Ця вразливість трактується ними як «результат тривалої дискримінації та стереотипної соціалізації», а не як об’єктивна різниця між чоловіками й жінками. Багато років феміністки принижували і заперечували образ матері та жінки-берегині як першочергових ролей. Але хіба є щось принизливе чи меншовартісне в цих образах? Чи не берегиня жінка, яка збирає гуманітарну допомогу, готує, волонтерить або плете маскувальні сітки?

Під час війни найгостріше стоїть питання фізичної безпеки і виживання. Сотні тисяч цивільних постраждали від російської агресії, мільйони стали біженцями. Жахливих знущань зазнали жінки на купованих територіях. Ми чуємо страшні історії зґвалтувань, катувань та вбивств, коли на Київщині, Чернігівщині, Харківщині, Сумщині, Херсонщині, перебували російські солдати. Очевидно що левова частка інформації про злочини окупантів залишатиметься невідомою до повного звільнення всієї території України.

Останній рік показав, що не боротьба з дискримінацією є гарантією безпеки для жінок. Такі великі історичні потрясіння актуалізують визнання реальності і свідчить вона не на користь фемінізму. Перед обличчям реальної загрози всі пафосні інформаційні кампанії виявилися абсолютно нікчемними, бо немає різниці, чи був гендерно-орієнтованим бюджет територіальної громади, якщо її захопили росіяни.

Жінок в окупації не захистило міжнародне право, не захистив ані фемінізм, ані гарантії безпеки від іноземців. Наявність і тривалість насилля над жінками з боку російських солдатів прямо залежить від того, наскільки швидкими і успішними будуть дії українських Збройних Сил для витіснення ворога.

Багато слів, недостатньо справ

В Україні та загалом у світі феміністичний активізм направлений більше на просвітницьку (насправді пропагандистську) діяльність, ніж на реальний захист інтересів жінок. Феміністки позиціюють себе мало не єдиними борцями з домашнім насиллям. При цьому об’єктивна користь від їх діяльності полягає хіба у створенні прихистків для постраждалих жінок. Велика інформаційна кампанія на підтримку Стамбульської конвенції абсолютно ніяк не пов’язана з реальною допомогою жінкам, бо Україна вже мала відповідне національне законодавство. Натомість грандіозні сили борчинь за ратифікацію того документу були направлені на захист «гендерної» складової конвенції та спробою довести всім, що причина насилля завжди у дискримінації.

Феміністки в Україні вимагають ратифікації Стамбульської конвенції.

За межами України зберігається подібна тенденція. Для західних феміністок значно пріоритетнішими залишаються питання абортів і транс-переходів, ніж інтереси українок, хоча саме в нашій країні зберігається постійна смертельна (!) небезпека для сотень тисяч жінок (особливо в окупації). Коли вони все ж долучаються до підтримки України, то вона виражається переважно вербально, а деякі відомі феміністки відкрито закликають не постачати Україні зброю, щоб нібито зупинити війну та не провокувати ескалацію.

Показовою стала і «німецька феміністична зовнішня політика». У січні 2022 року новий уряд ФРН вирішив змінити курс і пріоритети. Аналена Бербок тоді проголосила, що Німеччина буде першочергово захищати права жінок у всьому світі. Раніше ми писали про цей чудернацький витвір дипломатії партії «Зелених», але як виявилося це не просто шкідлива ініціатива з точки зору ідеології, а фактично мильна бульбашка із слів, конференцій і озвучених концепції, які не поширюються на первинні потреби жінок.

Голову німецького МЗС неодноразово критикували антиурядові актвивісти в Ірані, адже підтримка іранських жінок Німеччиною обмежилася лише заявами, а ефективних санкцій ніхто не дочекався. Також продовжуються депортації іранських жінок з Німеччини назад в ісламську республіку, де зберігається для них небезпека.

Плакати іранських біженців, які протестують проти слабкої політики Бербок під офісом Партії Зелених у Берліні.

Парадоксально виглядає і робота Бербок із африканськими країнами. Коли мільйони жінок страждають від ісламістських радикалів, коли існує постійна реальна загроза життю, бо вже багато років Нігерія буквально ігнорує терористів із Боко-Харам (від їх рук щороку гинуть тисячі християн), то німецьке МЗС стривожене питаннями легальності абортів у Африці та правами місцевих геїв і лесбійок.

Чоловіки захищають жінок (як і раніше)

Рік великої війни показав, наскільки необхідними є так звані чоловічі професії. І тут мова не про якісь «гендерні стереотипи» чи просто традиції, але про ті професії, де справді абсолютну більшість складають чоловіки.

Щодня чуємо про нових і нових героїв, чия хоробрість та відданість стає гарантією свободи і відносної безпеки кожного з нас. Іноді героїчні вчинки маловідомі, проте кожного дня чоловіки рятують, захищають і допомагають цивільним і зокрема жінкам. Саме чоловіки складають абсолютну більшість рятувальників, учасників бойових дій, а також здебільшого на плечах чоловіків лежить відповідальність за функціонування значної частини української інфраструктури.

Український солдат допомагає евакуюватися бабусі.

Звичайно, жінки також залучені до оборони, проте будьмо щирі, це все ж не співмірні речі. Ми не будемо відкидати факт наявності жінок у ЗСУ, проте не варто піддаватися на пропаганду «видимості», ніби участь чоловіків і жінок у бойових діях рівноцінна чи бодай наближена. Те ж саме стосується і ДСНС (близько 90% рятувальників — це чоловіки). Серед електриків, залізничників, ремонтників, працівників водоканалів більшість знову ж таки складають чоловіки.

Вже понад рік українські рятувальники працюють в надзвичайних умовах. Як і військовослужбовці, вони виконують важливу, складну і небезпечну роботу по всій Україні, на лінії фронту і навіть допомагають рятувати людей у Туреччині. Зазвичай, це прості люди, які не мають медійності, які можливо не розуміють різниці між статтю й ґендером та іншими надуманими витворами сучасної соціології, але саме вони приходять першими на допомогу, коли ворожа ракета прилітає в будинок, коли росіяни нищать нашу інфраструктуру.

Рятувальника допомагають постраждалій після влучання російської ракети в житловий будинок у Дніпрі.

Відносно нормальне функціонування України у воєнний час прямо пов’язане із цими переважно чоловічими професіями. Коли ворог здійснював терористичні атаки на об’єкти енергетичної інфраструктури, то саме від роботи рятувальників і електриків залежало, як швидко з’явиться світло і тепло у квартирі матері, яка турбується про своїх дітей і яка чекає чоловіка з фронту, котрий захищає її і мільйони подібних жінок від небезпеки російської окупації.

Що таке реальна користь? Протягом минулого року найбільше для жінок зробили ті, хто не має стосунку до феміністичного руху, а нерідко навіть не знають ані його засад, ані цілей. Вони просто виконують свою роботу, вони просто турбуються про свої сім’ї, громади і просто про свого ближнього.