23 жовтня розпочався один з найкривавіших етапів боротьби з більшовизмом у другій половині ХХ століття — революцію в Угорщині 1956 року. В нинішніх обставинах згадка про цю державу часто викликає роздратування через україноскептичну позицію Віктора Орбана. Звичайно можна просто поставити на Угорщину тавро «кремлівської консерви» і додати західного сусіда в перелік ворогів, але було б корисно зрозуміти його помилки, щоб нам самим не повторювати їх.
Що сталося 1956 року?
Повстання 1956 року було відчайдушною спробою угорського народу звільнитися від міцних лещат москви. Причини Угорської революції заховані ще в завершенні Другої світової війни, коли країна потрапила в зону впливу СРСР, але при цьому більшість населення залишалася антикомуністами.
Ставленик Радянського Союзу Матяш Ракоші намагався повторити досвід Сталіна та будував власну диктатуру за радянським сценарієм: проводив індустріалізацію та колективізацію, переслідував священників і боровся з церквою. Ці заходи спричинили суспільне невдоволення, а економічний крах поставив угорців на межу виживання.
На хвилі запиту до реформ студенти низки університетів відновили розпущений комуністами «Союз студентів угорських університетів і академій» та 22 жовтня 1956 року сформулювали перелік з 16 вимог до органів влади, які стосувалися потреб демократичних реформ. Наступного дня вони стали в авангарді масових демонстрацій. Їх підтримав прем’єр-міністр Імре Надь (щоправда, він і сам був комуністом).
Протестувальники повалили статую радянського вождя Йосипа Сталіна, Будапешт, 1956 р.
У відповідь на демонстрації Радянський Союз вводить війська в Угорщину і 25 жовтня вони вже контролювали Будапешт. Перший етап революції був досить спокійним, але все змінилося 31 жовтня радянське керівництво вирішує провести військову операцію і силою придушити повстання за кілька днів. Протестувальники були змушені взяти до рук зброю і в наступні дні на вулицях Будапешта велися кровопролитні бої. В ті гарячі дні із закликом до миру і повернення свободи совісті виступив католицький кардинал Йожеф Міндсенті, якого комуністи хотіли репресувати, але його вчасно сховали в американському посольстві (священнослужитель прожив там 15 років).
Вже 4 листопада радянські війська зламали опір повстанців і влада перейшла до так званого Угорського революційного робітничо-селянського уряду, який очолив Янош Кадар. В результаті придушення повстання загинули понад 2,5 тисячі протестувальників і ще близько 20 тисяч отримали поранення. У наступні дні розпочалися масові арешти, що спричинило еміграцію сотень тисяч громадян. В підсумку за рішенням суду смертну кару присуджено 350 арештованим і ще понад 13 тисяч засуджено до різних термінів ув’язнення.
Протестувальники стоять на танку з традиційним королівськім прапором, Будапешт, 1956 р.
Придушення угорського повстання було першим етапом посилення тоталітарних режимів Східної Європи, але через кілька десятиліть всі ці народи отримали свободу. З тих часів в Угорщині (як і в Польщі, Україні, Словаччині та Чехії) комуністи не користуються популярністю, а народ негативно сприймає всі форми марксизму.
Чому нинішня угорська влада зрадила революцію?
Рік тому Угорщина досить масштабно відзначала 65-ту річницю повстання: Марш Миру у Будапешті зібрав понад півмільйона людей. Антикомуністичні гасла сьогодні популярні в Угорщині і критика Брюсселю лунає саме з апеляцією на загравання сучасних ліволібералів з марксизмом в новій подобі. Проте у пошуку ворога очі нинішньої влади настільки вперто направлені на захід, що вона забула про ту подобу комунізму, з якою угорський народ вже мав справу.
Багатотисячний мітинг в пам’ять про Угорську революцію. Будапешт, жовтень 2021 р.
Нинішня росія — спадкоємець СРСР. У кремлі навіть не приховують джерело свого натхнення в радянській епосі. Тут згадуємо і слова путіна про розпад СРСР як «найбільшу трагедію ХХ століття», і недопущенням декомунізації, і збереженням традиції перебування трупа на Червоній площі та ще багато інших спроб зберегти саме радянську спадщину (часто невдалих).
Очевидно, що ніяк протистояти неокомуністам в Брюсселі та Берліні, коли твоїм союзником є наслідувачі більшовиків в москві. Проте Віктора Орбана це не зупиняє і він готовий забути угорське антибільшовицьке минуле заради власного гонору і невиправданої відмінності від інших держав Європи.
Ми не вміємо читати думки, тому не знаємо всіх відтінків мотивації Орбана, але судячи з його заяв і попереднього досвіду, можна зробити кілька висновків. Найбільш імовірною причиною русофільства є недалекоглядний спротив Брюсселю. Тут ключовим є слово «недалекоглядний», бо стояти в опозиції євробюрократів можна без підспівування кремлю і поширення абсурдних штампів російської пропаганди. Це чудово демонструють, наприклад, поляки, британці, які після Брекзиту досить активно допомагають Україні, чи нещодавно обрані праві в Італії.
На жаль, чимало консервативних діячів у Європі та в США так чи інакше зачаровуються росією у міру географічної і культурної віддаленості від неї. Вони досі вірять в створені пропагандою міфи про військову велич, геополітичну силу і уявну моральність та консерватизм цієї імперії. Недалекоглядна частина антиглобалістів уявляють росію як ортодоксальну (православну) фортецю, проте ми чудово розуміємо, наскільки нереалістичним є цей образ.
Рішення Орбана як загроза для … правих
Нинішня угорська влада, яка декларує пріоритетність угорських інтересів, своєю антиукраїнською позицією насправді веде до ослаблення власну ж державу. Чому так? Шлях, який обрав Орбан після 24 лютого, в перспективі є великою проблемою як для України, так і для ЄС та самої Угорщини. Ігнорування української боротьби, повторення російських міфів і необґрунтована віра в перемогу москви дає привід ототожнювати Угорщино з державами сучасної «вісі зла», що в кінцевому випадку призведе до моральної і політичної поразки.
Праві європейські політики Джорджія Мелоні та Анджей Дуда не поділяють погляди Віктора Орбана щодо України.
Орбан позиціює себе як ультраопозицію в ЄС, але й сам не помітить як втратить абсолютно всіх потенційних союзників. Якщо ще минулого року європейські праві з великою прихильністю чи бодай розумінням ставилися до угорської влади, дехто захоплювався стійкістю Будапешта перед Брюсселем і Берліном, то сьогодні вони чітко окреслюють конкретні питання, де позиції збігаються, і при цьому критикують Орбана за безвідповідальну політику щодо України.
Найбільш послідовні праві в Європі відвертаються від угорської влади саме через неоднозначну чи навіть явно прооросійську позицію. Коли нову очільницю Італії Джорджію Мелоні запитали, чи буде вона йти шляхом Угорщини в питанні санкцій щодо росії. «Я багато в чому не погоджуюся з Орбаном, особливо в питаннях зовнішньої політики». Отже, маємо висновок: русофільство Угорщини — це погана інвестиція для правих Європи.
