Знову і знову ми чуємо заклики лівих до миру. Проте їх мир не означає перемогу для України. Ба більше, ці пацифістські сценарії лише грають на руку кремля, який в паніці від невдалого наступу шукає, як схилити Україну до невигідного перемир’я. Тут в нагоді для росії стають ліві інтелектуали, політики й культурні діячі, які час від часу виступають із критикою ідеї постачання нам зброї та засудженням військового шляху завершення цієї війни.
Неадекватне сприйняття лівими війни в України та дискусії про мир базуються на проблемі самої лівої ідеології та інерції симпатії росії як спадкоємця СРСР. Прикладом такої інерції є колишній канцлер Німеччини соціал-демократ Шредер, який залишається послідовним у своїх симпатіях до кремля і російських наративів. Нещодавно він знову відвідав москву та зустрівся особисто з путіним для перемовин щодо умов гіпотетичного перемир’я. Шредер вважає, що це буде найкращий вихід для України, бо нібито військовий шлях є «неможливим» і Київ має погодитися на вимоги кремля і дійти консенсусу.
Хоча в СДПН трактують цей візит як приватний, як і висновки ексканцлера, однак дії чинної німецької влади від початку повномасштабного вторгнення є просто ганьбою, адже позиція Берліна варіювалася від очікування здачі Україні до повільного постачання перших партій зброї одночасно з гальмуванням постачання техніки Польщі для передачі польської Україні.
Ще одним прецедентом хибної оцінки війни в Україні є звинувачення співзасновником Pink Floyd Роджером Вотерсом Джо Байдена за надання Україні озброєння. 7 серпня в ефірі CNN музикант назвав американського президента “військовим злочинцем», адже постачання зброї «заважає мирним перемовинам» (примітка: рок-гурт Pink Floyd відомий з 1960-х років як один із символів нових лівих, в їх піснях простежуються комуністичні мотиви опору «експлуатації» та буквально оспівуються ідеї Маркса).
Лівий економічний, соціальний та культурний порядок денний завжди мав в основі утопічні уявлення про суспільне благо, яке залежить лише від волі людей. В ході великої війни в Європі їх постулати виявилися не просто нікчемними, але й шкідливими, бо наївність і далекоглядність лівих еліт продовжує шкодити українським інтересам.
Як і 100 та 50 років тому їх головним ворогом все ще залишається «імперіалістичний Захід, який розпалює війни». Так говорили хіпі в 1960-х (що вплинуло на поразку прозахідних сил у В’єтнамі) і так сьогодні трактують війну сучасні ліві (соціалісти, комуністи, зелені).«Квіти замість куль» і «любов замість війни»— це риторика не миру, а капітуляції.
Ліві політики, інтелектуали, активісти філігранно маніпулюють питанням миру, просуваючи свої застарілі чи просто хибні рішення. Їх гасла красиво звучать, знаходять відгомін у серцях тих, хто в теорії підтримує все «хороше». Проте лише в теорії. Вони пишуть сотні сторінок планів глобального розвитку, стабільності й прогресу, а погляд на питання війни вміщується в коротку пропозицію: «замість смерті та руйнування, ксенофобії та нетерпимості ми можемо працювати над вирішенням конфліктів мирним шляхом, спрямовуючи наші зусилля на задоволення справжніх людських потреб».
Як це реалізувати, коли в світі існують диктатори, які просто бажають захоплювати народи? Ніхто не знає, проте лозунг звучить гарно та й виглядає як «професійне рішення». На жаль, їх не особливо хвилює реальна доля людей в ході війни і тверезий погляд на дієві методи протидії російській агресії.