25 червня у Варшаві відбувся гей-парад за участю українських гастролерів з KyivPride. Вони представляли його як проукраїнську акцію, але якщо зануритися в суть і контекст їх діяльності, то стає зрозуміло, що це абсолютно непотрібна активність і цинічна маніпуляція. Суботній марш ЛГБТ — точно не те, чим мають займатися українці під час війни. Сам інфопривід на тлі російської агресії був би нікчемним якби не кілька важливих нюансів.
- На часі мужність і традиційна сім’я, а не квір-теорії
Війна — це екстремальне глобальне випробування для нашого народу. Вона показує, які саме моделі взаємодії в суспільстві є дієвими і конструктивними. Після багатьох років деконструкції традиційних ролей, маніпуляцій довкола «гендерів» і різноманітної абсолютно непотрібної пропаганди кожен свідомий українець бачить, що маскулінність, жертовність і готовність захищати — це саме ті якості традиційної чоловічої соціалізації, завдяки яким тримається фронт і український суверенітет.
Сьогодні як ніколи актуальні традиційні наративи про сім’ю, народження дітей, конструктивний підхід до розбудови України, відновлення демографічного потенціалу тощо. Натомість абсурдні квір-ідеї та множення гендерів — це найбільш нерелевантне і відверто шкідливе заповнення публічного простору.
- Втручання українських лівих у внутрішньопольський порядок денний щодо ЛГБТ
Ні для кого не секрет, що Польща — католицька держава і саме консервативний уряд «Права і Справедливості» є найпершим союзником України в Європі. Ще до повномасштабного російського вторгнення вони були чи не найпослідовнішими лобістами нашої євроінтеграції. Нині польська влада зробила дуже багато для нашої держави і підтримки нашої обороноздатності, а тому публічне висловлення її критики однозначно буде шкодити Україні.
Питання гендерної ідеології, ЛГБТ, фемінізму та дискусії щодо моральності в Польщі відіграють важливішу роль в актуальній політиці, ніж в Україні. Ці теми були дуже актуальними у президентській кампанії 2020-го року і донині не втрачають актуальності.
Зважаючи на це, участь українських гостьових ЛГБТ-активістів в заходах польських лівих є прямою підтримкою опозиції (яка, до речі, проводила абсолютно іншу політику щодо України до 2015 року) і тим самим шкодить нашим стосункам з Польщею.
- Маніпуляції — їх традиція
Гендерні заходи проводяться з метою піару певного способу мислення і пропаганди конкретних наративів (зазвичай, дуже спрощених), які постійно охоплюють дедалі більше сфер життя. У Києві, Варшаві, Берліні чи Торонто їх вимоги подібні і вони постійно розширюються.
Цього року вони намагаються експлуатувати тему патріотизму і євроінтеграції задля чергової брехні про суть гендерної ідеології як нібито проукраїнської. «Україна – то любов! А гомофобія – то росія!» — кричали українські гомосексуалісти у Варшаві. Це цинічно і аморально, враховуючи скільки християн та консерваторів обрали вірні пріоритети й у цей час захищають країну на фронті.
Поширенню маніпуляцій сприяє непропорційна і необґрунтована увага журналістів до ЛГБТ-організацій. Переважно ліволіберальні українські медійники готові піарити одного на 100 тисяч гомосексуаліста в армії, але будуть ігнорувати тисячі правих і консервативних воїнів, які чесно і без політичних дивідендів виконують свій обов’язок з 24 лютого (а багато з них протягом останніх 8 років).
Нехай наша пам’ять не буде короткою, нехай не обманює KyivPride своїми мінливими лозунгами. П’ять років тому вони відкрито проводили ЛГБТ-заходи з лозунгами «Make love, not civil war», «Смерть нації, квір ворогам», «До біса ваш патріотизм, наш вибір — фемінізм», лідер транс-ЛГБ-організації «Інсайт» Олена Шевченко хвалилася відмовою спонсорувати війну черед допомогу українській армії, а сьогодні вони одягають маску великих патріотів і беруться навчати як треба любити Україну тих, хто вже захищає нашу землю зі зброєю в руках.
Напередодні гей-параду українські воїни опублікували звернення із засудженням варшавської події як такої, що дискредитує українців, загрожує польсько-українським стосункам. Вони нагадали, що «ідеї ЛГБТ мають спільні корені з проросійською комуністичною риторикою», а також додали, що «солдати розглядають цей драйв виродження та слабкості як провокацію, спрямовану на польсько-українські відносини, і повністю засуджують її організацію». Проте їх позиція здебільшого ігнорувалася журналістами, хоча сенсу в цьому зверненні було більше, ніж у псевдопатріотичній акції у Варшаві.