Останні тижні війни відчуваються як півроку. Багато хто не здогадувався, що кава, випита напередодні війни, з’їдений омлет чи спільно проведена з друзями година буде останньою мирно випитою, з’їденою та проведеною на довгий час. Обставини війни стимулюють людей до роздумів, особливо духовних. За 27 днів війни можемо зробити, як мінімум, 27 таких висновків.
- Бог не виїхав з України. Навколо ревуть сирени, а обстріли примушують раз-по-раз кидати справи та вибігати в коридор чи укриття. Новини сповнені трагічної інформації, вже не кажучи про телефонні дзвінки від друзів та родичів, частина з яких несе очікуване полегшення, а частина – сльози втрати. Проте Бог з нами! Вже 27-й день ЗСУ хоробро відбиває атаки ворога, який ще недавно вихвалявся статусом «другої у світі армії», і росія не може взяти омріяної імперіалістичному духу території України. Світова спільнота підтримує нас, а кількість союзників лише зростає, не кажучи вже про єдність українців! Щобільше, Господь відповідає на молитви і дає прорив в тих ситуаціях, коли, здавалось, нема надії.
- Молитва за успіх ЗСУ — відповідає на сотню інших молитовних прохань. Коли звучить молитва про перемогу Збройних Сил України, Господь водночас відповідає на супутні молитви про: безпеку населеного пункту, перемогу України, захист місцевих жителів та їх здоров’я, збереження місцевої природи та полів, мирне небо над дітками, безпеку водіїв, що везуть гуманітарку, та багато інших! Успіх у війні ЗСУ — успіх у війні України. Бог з нами!
- Церкви є життєво необхідними для суспільства. Опинившись в блокаді, жителі міст та сіл почали шукати допомоги. І в багатьох населених пунктах цим джерелом допомоги стали церкви. Служителі відкрили двері храмів, як укриття, а волонтерські рухи через церкви надсилають гуманітарну допомогу. Щобільше, християнські капелани супроводжують Армію та благословляють Територіальну оборону, несучи Церкву туди, де точаться бої.
- Молитви діють краще, ніж лайка. Паралельно з закликами до Бога, український інфопростір заполонила російська лайка. Молитви піднімають дух українців та запалюють до бою Армію, формують прохання до Бога та надають полегшення через зміцнення віри. А лайка, тим паче російська, дає лише миттєве емоційне полегшення, на місце якого швидко повертається гнів та роздратування. Якщо ми забороняємо російські товари, то буде, як мінімум, послідовно те саме зробити з матами. Російський корабель, забирайся геть! В ім’я Ісуса Христа.
- Зло банальне: вбивства кояться руками простих. На війну з Україною путін зібрав колоритну армію з досвідчених солдат, кадировців, курсантів, бурят, злочинців… І частина з цієї суміші людей потрапила в український полон. Військовослужбовці ЗСУ записали серію допитів полонених на камеру та опублікували їх. Українці думали, що зможуть подивитись в очі цим безстрашним солдатам, а натомість побачили там лише страх, вимушене каяття та сором (від того, що їх спіймали). Більшість з полонених виглядають настільки просто і мають настільки банальну біографію, що навіть писати про них буде нудно. Але саме руками простих людей виявляється банальність зла. Отримавши в руки зброю, сп’янілі від влади над чужим життям, вони вбивали українців, поки не були спіймані. Те саме стосується мародерів та диверсантів серед українців, які зрадили своїй Батьківщині, пішовши за дзвоном російського рубля.
- Коли лідери залишаються на місцях — люди мають більше спокою. Коли Ісус готував учнів до Своєї смерті та воскресіння, Він процитував пророцтво Захарії: «Уражу пастиря, і розпорошаться вівці отари» (Матвія 26:31). В той час, як ці слова стосуються контексту реакції учнів на арешт Ісуса, вони також показують взаємозв’язок між лідером та людьми. Коли лідер зазнає атак, або, тим паче, страху, це впливає на настрій інших. До прикладу, коли президент Афганістану покинув свою країну, Талібан майже без спротиву переміг деморалізованих солдат. Саме тому, коли керівники ЗСУ, або мер Рівного, Маріуполя, Мелітополя, Харкова чи інших міст з’являється в публічному просторі, вже не кажучи про мера столиці та Президента, українці відчувають бодай невеликий, але спокій. Керівництво на місці. Ми на місці. Борімося.
- Без сім’ї проходити війну дуже-дуже важко. Війна стала великим психологічним ударом для багатьох людей. Як планувати завтрашній день, коли не знаєш, що буде через годину? Як виспатись, коли сирена звучить двічі, тричі за ніч? Коли ти підтримував інших, хто зараз підтримає тебе?
Двом краще, ніж одному; тому що у них є добра винагорода у праці їх: тому що коли впаде один, то іншій підніме товариша свого. Але горе одному, коли впаде, а іншого немає, який підняв би його. Також якщо лежать двоє, то тепло їм; а одному як зігрітися? І якщо стане переборювати хто-небудь одного, то двоє встоять проти нього: і нитка, утроє скручена, не скоро порветься. Книга Екклезіаста 4:9-12
- Ми не завжди знаємо, як вирішувати моральні дилеми. Треба бігти в укриття, але мій літній батько відмовляється! Мені залишатися з ним, чи йти в безпеку, яку він добровільно відкинув? Наш пес вірно служив родині десять років! Чи брати його в довгу мандрівку, враховуючи, що на руках купа дітей? Мої друзі поїхали в Польщу! Чи мені поїхати до них, чи виявити патріотизм, лишившись? На ці питання немає однозначної відповіді. І мусимо шукати відповіді з Богом, самі.
- Багато людей вірить брехні, і часто в ній і помруть. Якщо вам траплялось спілкуватися з проросійськими людьми цими днями, ви могли помітити невеликий бар’єр у спілкуванні, розміром з Атлантичний океан. І, хоча ми можемо чесно намагатись переконати таких людей поцікавитись дійсним фактажем щодо війни, мусимо прийняти, що частина з них ніколи не поміняє позиції. Бо не хоче.
- Залишатись в Україні важко, поїхати — теж. На початок повномасштабної війни перед українцем постало питання: виїхати з дому чи лишитись? Відповідно до ООН, понад 3,4 мільйона людей зрештою покинули територію України (станом на 20.03.22). Інші залишились. Проте в умовах війни постраждали обидві групи людей, просто по-різному. Для тих, хто залишився: це постійні сирени, звуки ППО та ворожих ракет, ризик опинитись під обстрілами та нестача, бодай тимчасова, важливих ліків чи продуктів. Для тих, хто поїхав, важкою стала дорога, приїзд в незвіданість та залежність від милості чужих людей, які говорять незнайомою мовою. Вже не кажучи про тугу за домом та провину вцілілого! Подібний вибір не повинен руйнувати дружбу чи родинні зв’язки, адже більшість тих, хто поїхав, та тих, хто лишився, разом долучились до допомоги Україні.
- Ти не знаєш, що буде завтра: роби сьогодні, що можеш. До війни ми намагалися планувати наступні тижни, місяці та роки, відкладаючи на потім певні завдання. Проте, коли над Україною нависла темна хмара смерті, всі строки були тимчасово анульовані. Внаслідок цього, лише в межах перших кількох тижнів війни, українці уклали понад 4 тисячі шлюбів, частину з них на блокпостах ТрО. Ще багато хто знайшов своє покликання в межах воєнних викликів і долучився до боротьби. Відкладати якісь завдання на завтра стало не надто надійною справою, адже хаотичний хід війни не дає стовідсоткової гарантії мирного ранку.
- Істина потребує хороброго захисту. «В Києві править хунта!», «неонацисти тримають всіх в страху», «українці підтримують росію!» — подібна брехня звучить абсурдно для тих, хто знає правду. В Україні при владі знаходяться обрані народом люди, ЗСУ є нашою хороброю армією, а українці однозначно не прагнуть бути частиною росії. Крім цього, попри масив відео- та фотодоказів, лишаються скептики, які воліють ставити під сумнів достовірність історій потерпілих осіб. Боротьба з істиною є частиною плану ворога як земного, так і духовного. І вона потребує своїх захисників.
- Одна померла людина — це вже забагато. Цієї ночі загинуло лише троє людей. Вчора була сотня. Щоденні втрати українців обурюють своєю кількістю та жорстокістю. Ми не закриваємо очі на долі інших, вчитуємось в новини, горюємо за кожною втраченою людиною. З реакцією українців контрастує холодна байдужість російської влади, яка продовжує масово посилати своїх людей на смерть, яка забрала вже понад 15 тисяч російських солдат. А в нас не сто українців, не п’ятдесят, не три — вже один загиблий українець, це надто багато, бо кожен має цінність.
- Народ є командою, а не пасивними спостерігачами. Попри шок перших днів вторгнення, українці почали шукати нішу свого служіння в час війни. Церкви створили ланцюжки допомоги, містяни пішли до Територіальної оборони, чи у волонтерство, інші — взяли участь в інформаційній війні, руйнуючи російські наративи в медіа, ще хтось — повернувся до праці, сприяючи грошообігу в країні, і так далі! Попри радянське насліддя патерналізму, коли хтось повинен нам щось зробити, багато українців відкинули пасивну позицію та долучилися до спільної війни.
- Темні часи виявляють світлих людей. Війна стала певним ситом на мотиви та погляди людей. В мирний час багато хто декларував свій патріотизм та готовність боронити Україну, показував певну міру праведності чи хоробрості. Проте перші ж дні виявили для нас самих хто ми є. На фоні страху невизначеності почали з’являтись впевнені обличчя служителів, військовослужбовців ЗСУ, представників влади чи лідерів думок, тих, хто взяв на себе відповідальність діяти та надихати на дію інших.
- Коли звучить сирена, ти вже не думаєш «лиш би не на мене», але молишся за життя усіх. До моторошного звуку сирени неможливо звикнути. Можна адаптуватись, можна, зрештою, мінімізувати страх до розміру горошини, але усвідомлення того, що сирена означає потенційний приліт ракети чи бомби, відбирає повний спокій. Найвідоміша та найкоротша у світі молитва: «Помилуй!» — звучить з вуст багатьох українців, але нині, не лише за себе. Помилуй мій дім, дім моїх сусідів та всіх домів України!
- Ситуація нова, а проблеми старі. Прийшла весна і запалав сухостій. Пожежники та працівники Державної служби України з надзвичайних ситуацій, які активно задіяні у рятуванні людей після обстрілів, вимушені відволікатись на штучні пожежі. Паління сухостою не лише шкодить екології місцевості, винищуючи рослини та тварин, забруднює повітря та може вийти з-під контролю, але і відволікає від захисту України!
- Війна показала, хто будував свою теологію на піску, а хто — на камені. Виживши після радянської нищівної системи, деякі церкви сформували так звану теологію ізоляції, а саме: поділ усього на світське та духовне, коли Церква є окремою від політики та суспільних процесів, новини не вартують уваги християнина, а вдягатись можна лише за певним дрес-кодом. В межах подібного бачення люди вважали гріховним ходити на голосування, молитись за Армію чи цікавитись політикою. На противагу їм існували церкви — прихильники теології впливу, коли Церква є не лише важливим інститутом, а й активно впливає на благо своєї країни. Відповідно, коли почалась війна і молитва за армію стала рівноцінною молитві за власне життя, а вибір на голосуваннях вплинув на хід війни, деякі християни відчули, що втрачають під ногами старий ґрунт. І це стало стимулом шукати біблійний.
- Забагато інформації — це не завжди добре. Дзинь! Прийшло ще одне сповіщення, покликане поінформувати про спалення російського танку, про оцінку подій від європейського політика чи спротив Армії. В той час, як подібні новини дійсно хочеться знати, ми отримуємо їх зараз в такій кількості, що мозок не здатний їх опрацювати. Навички інформаційної гігієни та розуміння власної межі сприйняття новин — є зараз неоціненними. Допоки ми дозуємо скільки часу ми віддаємо прогляданню новин та оцінюємо свій стан, то уникаємо надмірної тривожності.
- Ефективний християнин не може залишатися поза політикою. Для того, аби бути Божим світлом та сіллю, потрібно розуміти контекст свого життя. Де ми живемо? Яким є контекст часу? Яким є соціум навколо? Адже лише розуміючи контекст свого місця та ролі, ми можемо осмислити, як наше християнство може бути корисним Україні. Це не суперечить думці про те, що ми є громадянами неба, фактично, ми володіємо подвійним громадянством! І бути в курсі політики не є гріхом, але активним осмисленням реальності, якій ми можемо бути корисні. Прикладами цього є християни-мери: Олександр Третяк, Роман Полікровский та інші.
- Емоції — Божий подарунок нам, який дозволяє осмислити реальність. «Гнівайтеся, та не грішіть» (Еф.4:26), «Ні про що не тривожтесь» (Фил.4:6), «Плачте з тими, хто плаче» (Рим.12:15), «Завжди радійте!» (1 до Солунян 5:16) — це лише частина біблійних віршів, які заторкують людські емоції. В цей час ми відчуваємо спектр різних переживань за день: від тріумфу перемог — до горювання та відчаю. І кожна емоція несе в собі інформацію про нашу реакцію на подію, яку ми можемо віддати в молитві Богові.
- Жодні репарації та каяття не повернуть до життя загиблих. Ми збираємо докази воєнних злочинів росії з надією, що винні у масових вбивствах будуть покарані. Це справа гідна та справедлива. Проте, збираючи докази одного злочину, ми вже стаємо свідками наступного. І сподівання на покарання злочинця затьмарюються розумінням: яким би не було покарання путіна та тих, хто гатив по мирним містам, загиблих вже ніхто не поверне. Це не повинно стати джерелом нашого розпачу, але стимулом боротись із безбожною системою на її повне руйнування.
- Любов до ворога не означає дати йому вбити твого ближнього. Християнство закликає нас любити ворогів, тож мусимо перестати вбивати ворожу армію. Чи… ні? Серед пропутінських священиків різних деномінацій та псевдопацифічних християн шириться риторика, згідно з якою українці мусять скласти зброю. Але це хибна думка! «Люби свого ближнього, як самого себе» (Матвія 22:39) — пише Слово. А хто є ближнім? Передусім своя сім’я та сусід, українець! Ми не можемо слідувати риториці про любов до ворога, якщо ми не захищаємо свого сусіда від вбивства. І, якщо немає іншого способу зупинити небезпечну людину, окрім фізичної сили, то це, за законом людським і Божим, є самозахистом.
«Якщо хто про своїх, а найбільше про домашніх, не дбає, той зрікся віри і є ще гірший від невірного». 1 Тим. 5:8
- Надія, покладена на невірних союзників, повертає до Бога. Наміри російської влади були очевидні від моменту, коли Україна стала незалежною. Імперський дух перейшов на нових керівників росії, які раз-по-раз намагались повернути Україну до своїх терен. Проте революції 2004 та 2014 року, а також супутні події та прориви відштовхували нас від «російського світу» далі і далі. В межах цього періоду Україна шукала союзників серед своїх сусідів та далеких країн Заходу. Коли розпочалась війна, частина союзників «омила руки», пасивно побажавши Україні перемоги. І, хоча частина країн дотрималась слова, ця зрада повернула багатьох українців до універсального джерела захисту — до Бога.
- Дві стіни, два виходи: війна загартовує характер та навички на час труднощів. На 27 день війни ми вже добре поінформовані про те, як треба спати, щоб не загинути від обстрілів, що вкладати в аптечку, як пакувати валізу, що не фотографувати — та багато іншого! Цей час загартовує дух багатьох українців, включно з поколінням підлітків та дітей, які вчаться від батьків важливих для виживання навиків.
- Прокинутись — є великим благословінням. Коли північний злодій сповістив, що розглядає ідею використання ядерної зброї, багато українців йшли спати з тягарем на серці. Чи я прокинусь? Лягаючи спати під звук сирен, є думка: чи побачу завтрашній день? Якщо раніше відчуття задоволення приходило за низки комфортних умов, то зараз просто прокинутись — вже подарунок! Для багатьох цінності змістились з тисячі матеріальних речей на — життя, своє та близьких.
- Реальним ворогом залишається диявол. В посланні до Ефесян читаємо, що наша глобальна боротьба є не проти людей, але проти правителів, володарів темряви цього світу, духовних сил зла на небесах. Влада росії є лише інструментом в руках диявола, який від початку світу зненавидів Людину та її нащадків. В той час, як ми маємо стратегічні молитви за ЗСУ, за сум’яття в лавах ворога та його падіння, наша основна духовна війна точиться за душі людей.
«Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити. Я прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Івана 10:10)
Ісус прийшов, щоб українці мали життя, і подостатком щоб мали!
Духовних висновків, які можна зробити за ці дні, насправді сотні. Кожен з українців, зрештою, винесе ті уроки війни, які допомогли йому осмислити цей важкий час і зберегти здоровий глузд.
Ми надихаємо вас записувати свідчення Божої допомоги, які ви бачите в своєму житті. Пізніше ваша історія може стати натхненням для слабодухих та зневірених, щоб показати їм славу Божу!