Понад три тижні на нашій рідній українській землі розгортаються військові події, яких не було з часів Другої світової війни. Тисячі разів повторене «Ніколи знову» не спрацювало в ХХІ столітті і на наші міста знову летять снаряди, а ворожий чобіт топче нашу землю. Цей ліричний вступ тут, щоб нагадати за що ми боремося, кого і від кого захищаємо. Немає жодного виправдання навіть десятій частці того зла, яке росія заподіяла Україні. Завершення цієї війни неможливе без справедливої відплати й покарання злочинців.
Німецький народ заплатив за скоєне нацистами і платив багато десятиліть. Заплатив матеріально, політично і репутаційно. Приходить черга і для інших агресорів — московських, які чинять зло проти багатьох народів, повторюючи у 2022 році злочини як Третього Рейху, так і Радянського Союзу.
Міжнародний трибунал ще попереду, але росіяни вже платять за ігнорування та сприяння багаторічному кремлівському беззаконню, за неготовність до боротьби проти найбільшого агресора сучасності. Санкції, названі економічною війною, є мінімумом теперішнього етапу і попереду ще багато стягнень. Росіяни очікувано називають економічний крах несправедливим, мовляв, за дії Кремля не повинні відповідати звичайні громадяни. Але чи дійсно це так?
Російська військова та політична машина завжди були націлені на агресію, а не захист. Перманентна конкуренція із Заходом включала залякування і демонстрацію військової сили. Ця риторика й імперська політика переважно знаходили схвалення російського народу, який, на відміну від західного, з «холодної війни» не вийшов. Вони роками жили в мареннях про світове лідерство, з легкістю приймали пропаганду про схвалення агресивної війни і навіть масового знищення (згадати лише пісні про бомбардування Вашингтона, заяви про «радіоактивний попіл» і орієнтацію на КНДР).
Більшість росіян підтримали анексію Криму та війну на Донбасі, прийняли кремлівську лінію про необхідність «повернення геополітичного місця росії», включно із військовими діями. Сам факт військової агресії проти іншої держави не сприймається як однозначне зло та й антивоєнний рух в державі-агресорі є відверто слабким.
Тепер росіяни (особливо ті, які живуть в Європі та Америці) скаржаться на негативне ставлення, жорстку критику їх держави та загальне несприйняття всього, що пов’язане з росією. Дійсно, росія і її громадяни тепер сприймаються як загроза, як щось токсичне. Спорт, культура, бізнес — всюди бачимо бойкот росії; кожен, хто хоче зберегти репутацію, швидко позбавляється російських зв’язків. Звичайно, є категорія людей, які всюди шукають пригнічених і в антиросійській кампанії санкцій та бойкоту вони вбачають підняття так званої «русофобії». Про це вже офіційно висловився навіть московський очільник МЗС Лавров: «Ця русофобія є безпрецедентною. Ми ніколи цього не бачили під час холодної війни».
Розіграти карту толерантності й «системної ненависті» для росії вигідно, але це не спрацює. Хоча в західному суспільстві все ще залишається чимало наївних утопістів чи фанатичних скептиків, які за будь-яких умов відкидають загальновизнану точку зору, однак майбутнє авторитету росії вже визначене.
Токсичність всього російського і матеріальне стягнення — це не про ненависть, не про непрощення, але про справедливість, про надання правдивої оцінки дій агресора. А ось ігнорування вини росії і пасивності російського суспільства є аморальним вже саме по собі та приносить все нові й нові страждання.
Обмеження вини однією постаттю в кремлі (як це пропонує німецький канцлер Олаф Шольц) теж є неправильним і тому підтвердженням може бути перефразована цитата радянських прокурорів на Нюрнберзькому процесі: «Всі німці росіяни винні в злочинах Німеччини росії/кремля, на рівні з керівництвом держави, адже саме вони обрали і не зупинили свою владу, коли та здійснювала злочини проти людяності».
Нині український народ боронить не лише свою землю і громадян, а всю європейську цивілізацію із загальнолюдськими (християнськими) уявленнями про добро і зло. Кожен, хто бодай мінімально цікавиться причинами і перебігом війни, бачить, що з нашого боку це справедливі дії, оборонна війна базована на любові до свого і так чи інакше милосердя навіть до ворога (про що свідчать методи ведення бойових дій і поводження з полоненими). З Божою поміччю ми переможемо, а ось російський народ повен буде пройти через довге каяття і компенсації.