Лише тиждень відділяє нас від Різдва. Для християн — це прекрасний час особливих переживань згадки про народження Спасителя Ісуса Христа. Багато століть це свято несло велику радість і надію, велике свідчення про Месію і Його любов до людей. Але часи змінюються, а разом з ними цінності і традиції. Сьогодні в житті європейців Різдво відіграє зовсім не ту роль, що 200, 100 чи навіть 50 років тому. За останнє десятиліття спостерігаємо глибоку і цинічну втрату як суті Різдва, так і християнських традицій його святкування.
Витіснення, єресь і заборони
Святкування Різдва з кожним роком дедалі сильніше муляє око скептично налаштованим до християнства політикам і громадянам. Щороку доводиться спостерігати перехід чергового Рубікону та знецінення традиційного святкування Різдва. Це спостерігаємо як в культурі та рекламних кампаніях, так і в конкретних політичних ініціативах.
Цього року негативно відзначилася пошта Норвегії, яка побудувала різдвяну кампанію довкола гомосексуальних схильностей Санта Клауса. Абсолютно дика ідея (з огляду на місце святого Миколая в історії християнства) викликала резонанс і обурення християн. Це не перший скандал з норвезькою поштою, бо 2 роки тому вони поширювали подібну єретичну історію про батька Ісуса Христа, який нібито був простим листоношею.
Норвезька реклама пошти — лише один епізод цілої тенденції вирізання правди про народження Христа з нашої культури. Подібних прикладів безліч. Вони можуть бути менш помітними, проте дуже поширеними і навіть глобальними. Вже кілька років зберігається тренд заміщення Різдва (Christmas) на скорочений варіант без згадки Христа (X-mas) з метою залучення до комерційних кампаній тих, хто не сповідує християнство. Хоча це дрібний і формальний крок, однак з подібних елементів і формується культура секуляризму та витісняється традиція присутності християнства в житті Заходу.
На жаль, різдвяні викривлення і знецінення правди не оминуло й церкву. Наприклад, Лютеранська церква в Чикаго цьогоріч приурочила до Різдва церковні трансгендерні читання. Це ексцентричне дійство вже багато років відбувається в соціальних центрах, бібліотеках та початкових школах, а тепер навіть у церквах запрошують людей з проблемами ідентичності як спікерів щодо любові та радості. Жінки, що виконують ролі священнослужителів в цій церкві заявили, «що звільнення від гнітючих законів відкриває шлях до радості», проте в епатажному перформансі забули або ні хоча б згадати Ісуса Христа.
Побутове, культурне і комерційне несприйняття релігійного чи бодай традиційного Різдва рано чи пізно отримує відображення в політиці. Цього року Єврокомісія приголомшила християн резолюцією з побажаннями змінити суть і акценти святкування Різдва.
Наприкінці жовтня єврокомісар з питань рівності Хелена Даллі представила об’ємний посібник з рекомендаціями, як використовувати більш нейтральну, дружню до ЛГБТК+ мову. Даллі закликає політиків і чиновників ЄС сприяти «інклюзивності» в публічних зверненнях і заявах та уникати посилання на релігійну суть свята, не згадувати християнські символи та навіть імена біблійних героїв, які пов’язані з народженням Ісуса Христа (імена пропонується змінити на більш «мультикультурні»).
Після резонансу цю інструкцію засудив Ватикан та загалом християни Європи. Однак сама її поява — це тривожний симптом реального становища християнства на Заході. Мейнстримні політики Європи підносять інклюзивність та різноманіття як альтернативу традиційній християнській культурі континенту, трактуючи останню як загрозу та регресивність.
В найбільш ворожих до християнства регіонах спостерігаємо так звану політику нульової толерантності до вертепу. Євангельська сцена народження Христа є традиційним і невід’ємним атрибутом саме релігійного святкування, а тому викликає гнів і обурення в людей, які демонстративно відмовляються від власної культури.
Цього та минулого року розгорілося чимало дискусій в Європі та Америці щодо доцільності встановлення вертепу в школах і публічних місцях. Так звані «правозахисні» організації активізувалися для витіснення релігійних елементів публічної сфери, мотивуючи це захистом свободи нерелігійних громадян. Однак Рамадан, Ханука чи свята інших релігій не викликають такого спротиву і трактуються скоріше як «ознака різноманітності», ніж нав’язування своєї віри. Хоча ніхто не змушує атеїстів святкувати Різдво, але їх метою є скасування самої різдвяної культури та спроба завадити християнам відкрито і без сумніву святкувати саме народження Сина Божого.
В цьому контексті Різдво має непропорційно вагомий вплив та на кілька тижнів задає тон економіці й культурним заходам значної частини світу. Релігійна першооснова свята дошкуляє охочим позбутися християнської культури, а звідси і народжується така агресія саме щодо Різдва.
Від знецінення до насильства…
За культурним і символічним знеціненням релігійного Різдва іде явна ворожість, що має вияв у фізичній загрозі. Напади на різдвяні ярмарки, передсвятковий вандалізм проти церков (і особливо вертепів) та навіть терористичні акти — все це вже не поодинокі трагедії, а щорічна хвиля агресії.
Цього року ще до свята ми отримали низку інформаційних приводів, пов’язаних з небезпекою для християн в передріздвяний період. Одним з найрезонансніших став напад на різдвяний парад у Вісконсині. Тоді загинули 8 людей та ще пів сотні були поранені. Винуватцем злочину виявився неодноразово засуджений рецидивіст, прихильник ліворадикалів з BLM.
В передріздвяний період в Західній Європі поліція традиційно переходить в режим посиленої небезпеки і вже цьогоріч в Лондоні вдалося перешкодити здійсненню теракту (хоча в Британії зафіксовано низку нападів та підпалів вертепів). На жаль, в попередні роки різдвяні ярмарки стали епіцентрами терористичних нападів (особливо в Німеччині), що пов’язано зі зростанням ворожості до християнства.
Основними ворогами Різдва сьогодні є радикальний іслам (ІДІЛ вже пообіцяли атаки на християн в цей різдвяний період) та ліві активісти, чия діяльність дуже часто є виявом агресії проти «ворожих» символів. Спалені вертепи і ялинки посилюють суспільне напруження та розділення (секуляризація сприяє демонізації Різдва як свята «патріархальної білої культури»).
Попри частоту нападів та злочинів проти вірян, подібні новини не надто турбують більшість людей, бо секуляризм вивітрив з їхніх сердець сакральність і повагу до символів Різдва. З одного боку, це лише предмети, фізичні рукотворні речі, проте їх знищення також є символічним проявом зневаги святкування народження Ісуса Христа. Чому ж реакція, зазвичай, не включає згадки про реальний стан прав християн святкувати традиційні для них свята?
Коли вандали руйнують менори чи вчиняють розбій проти мусульманських символів, то отримують належний інформаційний розголос та суспільне засудження. Ці факти завжди поповнюють перелік проблемних випадків, що трактуються як прояв «нерівності» та, як мінімум, фігурують у щорічних звітах правозахисних організацій. Дані приклади стають підтвердженням для наративів про нерівність чи поширення ненависті від ультраправих (хоча найбільшою загрозою для євреїв у Європі є саме мусульманські спільноти).
Але коли справа стосується нападів чи утисків християн, то ми чуємо символічні порівняння з Грінчем або Скруджем (без акцентування на причинах таких дій) так, ніби найбільша проблема — це зіпсований настрій. Можливо час називати речі своїми іменами: християни зазнають утисків і нападів, а їх релігійна приналежність тепер стає фактором переслідування і на Заході.
А яка ситуація в Україні?
Україна має свої виклики, пов’язані із святкуванням Різдва. Найперше, ми непросто і дуже повільно повертаємо йому статус головного зимового свята після багаторічної монополії Нового року, запровадженої комуністами. Сімдесят років радянської пропаганди і атеїстичних традицій здолати непросто, але час покаже…
Та маємо й оптимістичні здобутки останніх років. І 25 грудня, і 7 січня є вихідними та визнаними державою святами, що цілком логічно в поліконфесійній країні. Але тут маємо і зворотній бік популярності 25 грудня: поступове зростання статусу Різдва пов’язане скоріше із запозиченням споживацького формату святкування, ніж із справжньою радістю від народження Христа. Хоча це все ж краще, ніж витіснення свята Новим роком, проте секуляризований ґрунт не стане корисним для відродження істинного змісту свята.
Так багато скандалів, резонансу і знецінення Різдва супроводжують свято. Та попри всю проблематичність сучасності, важливо не лише викривати несправедливість та єретичність «осучаснення» євангельської історії, але й бути самим носієм Істини та Доброї новини, бо це найголовніше в святі. В центрі різдвяної історії завжди має бути Христос — Син Божий, втілення любові та відкуплення. Різдво — це надія, але не така дрібна, як сподівання на кращий рік, а значно глобальніша. Навіть коли наші особисті мрії не здійснюються, а цілі й плани доводиться корегувати, все ж до кінця, до абсолютного фіналу ми несемо надію на Христа, який заплатив життям за гріхи всього людства і відкупив нас. Тому Його любов і жертва є найбільшим і найціннішим подарунком!