1 лютого 1918 – російський патріарх відлучив комуністів від Церкви

1 лютого 2021 р. \ оновлено 22 лютого

Після Жовтневого перевороту розпочалися важкі часи для церкви. Встановлення диктатури пролетаріату на чолі з одіозним і непередбачуваним урядом комуністів означало початок обмеження свободи віросповідання та гоніння церкви.

Коли відбувся переворот російська церква переживала час безвладдя (ще тривали обговорення призначення патріарха). Тільки в листопаді вдалося обрати нового очільника і відразу розпочався наступ світської влади на Церкву.

За два місяці більшовики розгорнули дуже широку антицерковну кампанію. Грабували та знищували храми, нападали на священників, «націоналізовували» (відбирали) церковне майно, проводили антирелігійну пропаганду — і це відразу ж після революції. Джерело такого ентузіазму крилося в марксизмі і комуністичній війні (так, саме війні) проти християнства.

1 лютого 1918 року новообраний патріарх Тихон видає своє знамените «Послання святійшого Патріарха про анафемування тих, що чинять беззаконня, гонителів віри та православної церкви», в якому засуджувалася діяльність комуністів. Церква відкрито і публічно засудила численні акти насильства, якими супроводжувалося встановлення нової влади.

Патріарх Тихон акцентував на злочинах більшовиків проти різних груп населення: духівництва, політичних опонентів і простих людей, які потрапили в жорна воєнного комунізму. Послання було дуже конкретним і безкомпромісним. В ті буремні роки Тихон мав сміливість не лише засудити червоне насильство, але й закликати вірян до спротиву комунізму: «…противіться їм силою віри вашої, вашого владного всенародного крику, який зупинить божевільних і покаже їм, що не мають вони права називати себе поборниками народного блага, будівничими нового життя за велінням народного розуму, бо діють проти совісті народної».

У відповідь на патріаршу Анафему Раднарком видає Декрет про відокремлення Церкви від держави, який дав початок ще більшим утискам, а далі й фізичним розправам над духівництвом. Більшовики звинуватили Тихона в саботажі «здійснення націоналізації церковного майна», тобто в опорі пограбування Церкви, за що арештували патріарха та утримували у Донському монастирі, де він і помер (за однією з версій, був отруєний).

Рішення патріарха Тихона понад 100-літньої давнини яскраво контрастує із позицією сучасної Російської Православної Церкви, яка постійно виправдовує репресивні дії російського керівництва та навіть агресивну війну. На жаль, нині важко уявити, щоб РПЦ засуджувала дії кремлівської влади хоча б у побудові культу ностальгії за СРСР, не кажучи вже про побиття і репресії незгідних громадян.