Ми живемо в час, коли істину бомбардують з усіх сторін. І просто мати позицію нині недостатньо — важливо вміти її захистити. Джордан Пітерсон, професор з Канади, має репутацію чоловіка, який вміє захистити західні цінності. Він став ворогом номер один для ліволібералів, а для друзів — натхненням. То в чому секрет його нищівної аргументації проти деструктивних ідей?
Джордан Пітерсон є канадським клінічним психологом та професором. Про нього тривалий час знали лише люди вузького академічного кола, проте в один момент все змінилось: про нього почув весь світ! Приводом для публічності стали законодавчі ініціативи канадської влади, а саме через Білль С-16, криміналізувати незгоду з гендерною ідеологією. Коротко кажучи, Пітерсон відмовився звертатись до людей за вигаданими гендерами, і цим спричинив хвилю обурення до себе. Цей скандал прикував до себе увагу як тих, хто погоджується з ним, так і тих, хто виступає проти. На нього посипались питання: а як щодо ЛГБТ загалом? А фемінізму? А расизму? Крім загальних питань, він відповів і на сотні особистісних. Він став «батьком, якого я ніколи не мав» та філософом 21 століття. Але сам він не вважає себе особливим. Пітерсон безупинно говорить майже в кожному інтерв’ю, що головне — це істина. Захист істини, вірність істині та хоробрість про це говорити.
В роботах професора Пітерсона істина займає центральне місце. І є низка принципів, пов’язаних з нею, які допомагають йому вигравати дебати та диспути з людьми.
Перший принцип — це вірність вічним джерелам, Біблії. Джордан Пітерсон не називає себе християнином і навіть вважає це зухвалістю, пояснюючи, що титул «християнина» може носити лише та людина, яка повністю живе, як Ісус. Сам він не думає, що в нього це виходить, і лаконічно пояснює, що живе з думкою, що Бог існує. Проте Біблія є одним з джерел його мудрості про світ, психологію людини, соціальні питання. Він часто цитує біблійний вірш: «…і пізнаєте істину, а істина вас вільними зробить!» (Івана 8:32), переконуючи слухачів, що лише істина має сенс.
Істина стає знаменником будь-якої дії, чи слова, яке ми промовляємо. І, відповідно, ворогом істини є брехня. Джордан Пітерсон написав книгу «12 правил життя», в якій одне з правил: «Кажіть правду чи принаймні не брешіть». Це є другий принцип. Він описує, що неправда, на відміну від істини, призводить до непередбачуваних наслідків, бо ми викривлюємо реальність. Ми брешемо, коли хочемо здаватись розумнішими, ніж ми є, або коли заради перемоги в суперечці фальсифікуємо факти. Брехня створює ілюзію знань і руйнує сприйняття реальності. Для того, аби збрехати, людина докладає зусиль — продумати як сказати, запам’ятати цю брехню, і жити в страху викриття. Це шлях моральних страждань, в той час, як шлях істини зрозумілий та чіткий.
Про свій досвід з брехнею він пише в книзі так: «Я виявив, що схильний до деяких досить жорстоких імпульсів (жодному з яких я не піддався). Як наслідок, вирішив, що погано знаю, хто я насправді такий і на що здатен. Отже, я почав звертати більше уваги на те, що роблю й кажу. Результат, м’яко кажучи, спантеличив мене. Незабаром я розділив себе на дві частини: ту, яка говорила, і ту, яка спостерігала й оцінювала. Невдовзі зрозумів, що майже все, що я кажу, — неправда. Звісно в мене були мотиви так казати: я хотів перемогти в суперечці, здобути певний статус, вразити людей, отримати бажане. За допомогою мови я крутив світом так, щоб мати те, що вважав необхідним. Та я був фальшивкою. Усвідомивши це, я почав намагатися казати лише те, проти чого не протестував мій внутрішній голос. Почав казати правду чи принаймні уникав брехні. Виявилося, що це дуже корисне вміння, коли не знаєш, що робити. Що робити, коли не знаєш як діяти? Кажіть правду».
Тому для того, аби бути переконаними, що ми говоримо істину, важливо усвідомити що саме ми хочемо сказати. І, залежно від нашого вибору, почнеться ланцюжок інших подій та слів, які призведуть до порядку чи хаосу.
Тож третім принципом є необхідність усвідомлювати, що ви хочете сказати, або написати. В одній зі своїх лекцій, професор Пітерсон про це сказав так: «Кожен з нас знає, коли ми збираємось промовити щось, що не є істиною. Буває, правда, що ми плутаємось, проявляємо невігластво чи упередженість. Ви кажете щось, що може виявитись як істиною, так і брехнею. Буває не дуже очевидно. Але подеколи доволі очевидним є те, що ви кажете чи робите щось, що, як ви знаєте, не є істиною, і все одно це робите». Ми знаємо істину, коли відкриті до знань, аналізу. Коли ми не їмо все, що нам готує інформаційна кухня, але перевіряємо страву на вірність фактам, науці, Біблії, здоровому глузду. Це зменшує ризик помилки та створює репутацію людей, які відкриті до постійного пошуку знань.
Крім того, ми повинні дбати про те, щоб не нашкодити іншим. В одному зі своїх включень Пітерсон отримав питання від юнака, чия дівчина мала зайву вагу. Юнак просив поради, чи варто мотивувати дівчину схуднути, чи варто промовчати. Пітерсон закликав його бути щирим з собою, і разом з дівчиною проговорити речі, які їх влаштовують і не влаштовують одне в одному. Але, він додав, істина є мечем. І, якщо юнак хоче поговорити про це з дівчиною, він повинен бути особливо обачним, щоб не зробити їй боляче.
Четвертим принципом є хоробрість говорити істину, навіть під тиском опозиції. З моменту, як професор вийшов на публічну арену, сказавши, що існує лише два гендери, він став ціллю нападів ліволіберального натовпу. Його лекції блокувались, в медіа почали з’являтись матеріали супроти нього. Під час одного з конфліктів він почув, що є ворогом людини та прихильником нацизму, бо не називає когось за обраним гендером. Коли він намагався провести лекцію і відповісти на будь-які питання опозиції, вони спричинили галас, за яким його голос був ледве чутним. Коли вийшов фільм Пітерсона, то почали навіть з’являтись погрози: не провокувати лівих дістати гільйотину, щоб «полагодити» суспільство. Під час кожної конфронтації професор Пітерсон закликає людей до бесіди радше, ніж криків. Кожен раз, коли його намагались примусити мовчати, він закликав до свободи слова, за якою кожен, як консерватор, так і ліволіберал, має право на свободу думки, совісті та релігії. В той час, як ці активісти хотіли перемогти істину криками та брехнею, Пітерсон переміг знаннями, та має повагу як від своїх прихильників, так і опозиції.
Рішення говорити істину, особливо в цей час постмодернізму, є революційною дією. Тисячі насичених культурним марксизмом людей не нехтують будь-якими методами, щоб примусити людину мовчати. Для прикладу, на хвилі протестів Black lives matter 5 липня в Індіанаполісі жінку, яка сказала, що всі життя мають значення (а не тільки темношкірих) застрелили. Інший приклад, це випадок з пекарнею Джека Філіпса, який відмовився пекти торт на весілля геїв. Останні спричинили скандал навколо його відмови та потягли чоловіка до суду. Попри те, що Верховний суд виніс рішення на користь пекаря, це показало, як далеко готові зайти поборники «соціальної справедливості». Крім того, розголосу набула «усмішка Ніка Сендмана», юнака-католика, який посміхнувся в бік іншого активіста. Ліволіберальні медіа висвітлили вираз його обличчя, як насмішку над корінним населенням, спричинивши хвилю обурення та булінгу в бік Ніка на національному рівні. Проте пізніше вони мусили сплатити компенсацію за наклеп через суд. Істина перемогла.
Тому успішною буде та людина в конфлікті, яка готова пізнавати реальність, шукати правдиві джерела, не маніпулювати реальністю заради корисливих мотивів та стояти до кінця. І для України питання істини особливо важливе. Ми настільки звикли до передвиборчої брехні більшості політиків, до обіцянок представників влади, маніпуляцій деяких авторитетів навіть всередині церкви та академічних кіл, що подеколи боротьба виглядає безнадійною. Проте це не так. Істина завжди є сильнішою за будь-яку брехню. І навіть, якщо вона не приносить одразу плоду, він проявляється в тому порядку, який народжується з хаосу фальшивих ідей.
Істина зробить вас вільними.