Жінкам — мовчати? В Біблії є вірш, який відомий як вірянам, так і скептикам. За хибного використання, він несе чужі християнству ідеї та шкодить розвитку служіння Церкви. Але що стоїть за цим формуванням? І чому таки Павло велів жінкам «мовчати»?
Час, в який ми живемо, робить цапом-відбувайлом за все негативне — чоловіка. Істерія сучасної культури через засоби масової інформації фокусується саме на чоловікові-насильнику, а не на інших, шляхетних. Звідси йде осуд маскулінності, зневага до чоловіків радикальними феміністками та зменшення ролі інституту шлюбу.
І в цій істерії ми виразно чуємо глузливий голос, який говорить: «Вони сказали жінкам замовкнути — і вони пошкодують». Голос сучасної культури бачить насильника в самому християнині. Цитуючи лист апостола Павла до Тимофія та церкви в Коринті, цей голос хоче знищити образ християнського чоловіка і перетворити його на чудовисько.
Виведений із контексту, вірш звучить так: «Жінки ж, як у всіх церквах святих, нехай мовчать, їм бо не дозволено говорити; нехай будуть у покорі, як і закон говорить», 1 до Коринтян 14:34.
Картина Даніеля Герхартца.
І атеїстичний світ каже: християнство забороняє жінкам говорити — посилаючись на цей вірш. Але чи це так?
По-перше, жінки відіграли ключову роль в історії Ізраїлю. Павло був ревним євреєм, який отримав найвищу на той час освіту. Якщо спробувати порівняти, то це була Могилянка того часу, або Оксфорд. Освіта фарисеїв була багатогранною, у неї входили як політичні питання, так і культура, історія, теологія. Крім того, Павло вільно розмовляв кількома мовами: арамейською, грецькою, івритом та, можливо, латиною. І він добре знав Танах, який складався з Тори («П’ятикнижжя Мойсеєве»), Невіїма («Пророчих книг») та Ктувіма («Історичних книг») — тобто, левову частку Старого Заповіту. Ці книги є для євреїв джерелом розуміння Бога, людини, світу. В тому числі і для Павла.
В цих книгах ми читаємо історії єврейських чоловіків та жінок. І в цій культурі жінка відігравала більшу роль, ніж те, що ми схильні думати. Не теоретизуючи цю ідею, без жінок, родичок Павла, не було би того Ізраїлю, який ми знаємо.
Якщо ми поглянему на суддю Девору — якби вона замовкла, то Ізраїль програв би війну проти Ханаанського царя Явіна. Якби Естер замовкла, геноцид євреїв забарвив би вулиці Персії в багряний колір. Якби Юдиф замовкла, асирійці на чолі з Олоферном, знищили би її місто. Якби мовчала Авігея, цар Давид вбив би весь дім Нахора і невинних слуг.
Картина Ернеста Норманда, «Естер звинувачує Амана», 1888.
Так чи суперечить Біблія сама собі? Ні в якому разі. Адже це все — прабабусі і родички по крові самого Павла! В команді Павла теж були жінки, серед них служителька Церкви в Кенхреях Фива, без якої він не міг би якісно служити. І вона була першою жінкою-лідером в церкві, схваленою Павлом.
По-друге, сам Павло закликає жінок служити. Лише за два розділи раніше в Першому посланні до 1 Коринтян 11:1-16 Павло пише про те, що жінки залучені до духовного служіння. А в наступній главі він описує Дари Святого Духа, які всім дістаються рівномірно. Серед цих дарів є: слово мудрости, слово знання, віра, зцілення, роблення чуд, пророкування, розпізнавання духів, різні мови, тлумачення мов. Жінки беруть участь у цих дарах, тому вони можуть навчити, поділитись словом знання чи мудрості, пророкувати, тощо — а для цього вони мусять говорити.
Що ж, якщо цей вірш не стосується насилля над жінками, як хотілося б сучасній культурі — що це? Є кілька можливих пояснень.
Порядок. Раніше Павло пише, що жінки можуть молитися і пророкувати. Це їхнє право. І в контексті цього вірша Павло закликає людей шукати пророцтва та їх тлумачення. Якщо вона не хоче цього робити — вона може утримуватися. Однак, якщо вона хоче, то мусить слідувати порядку. Як це було встановлено Богом на початку світу, чоловіки є лідерами і повинні духовно керувати сім’ями та церквами. Себто, бути першими у всьому, де є потреба. Павло не забороняє жінкам тлумачити пророцтва, але прагне порядку. Вони говоритимуть, але не перебиваючи. Знову ж, він був колишнім фарисеєм, який знав святість Бога, і як людина, що народилась знову, він хотів, щоб служба не перетворилася на базар, а мала впорядкований час поклоніння.
Крім того, перші християнські церкви мали схожість з синагогами. В синагогах чоловіки та жінки, зазвичай, сиділи окремо. І коли в жінок виникали питання, які вони викрикували, це могло заважати служінню.
Різний переклад слова. Алан Редпаф вказує на те, що Павло використовує грецьке слово «laleo», яке означало: говорити, питати, сперечатись, сповідатись, чи балакати. Відповідно, залежно від того хто і як переклав це слово, люди могли прийти до різних висновків. Хтось, веліти жінкам не сперечатись під час служіння, хтось — балакати, а хтось міг зупинитись на тому, аби жінки не питали під час служіння, але робили це по закінченню.
Культура Коринту. Коринт був відомий храмовою проституцією. Там був храм Афродити, де гетери надавали гостям храму сексуальні послуги, танцювали для них, грали та співали. У своїй книзі «Географія» римський географ Страбон, близько 2 року до нашої ери, описує давню історію храму так: «Храм Афродіти був настільки багатий, що в ньому працювало більше тисячі гетерів, відданих богині чоловіками і жінками. Багато людей відвідували місто саме заради них, і таким чином гетери сприяли багатству міста: бо капітани кораблів легковажно витрачали там свої гроші, звідси випливає приказка: “Подорож до Коринта — не для кожного чоловіка”».
Стародавній грецький сосуд, на якому змальовані гетери та гості храму.
Тому серед жительок Коринта, які приходили в церкву, було доволі багато жінок, навчених вести себе голосно та експресивно. Культура міста, в якому вони зростали, привчила їх до хітливої поведінки та плотської влади над чоловіками. Тому деякі теологи сходяться на думці, що саме культурний контекст впливу на жінок в Коринті, став приводом, щоб Павло про це написав.
Тому контекст вірша про мовчання жінок насправді набагато ширший за поверхневий висновок про «патріархальний лад». І навіть відомий проповідник Чарльз Сперджен, попри свою тверду позицію, що проповідувати повинні тільки чоловіки, зазначав:«Ми сильно помиляємось, коли вважаємо, що тільки проповідник може служити Господу — адже Ісус має всілякі роботи для своїх послідовників. Павло говорить про жінок, які йому дуже допомагали, і, безумовно, як не існує лінивого янгола, не повинно існувати лінивого християнина. Ми не спасенні лише заради нас, але для того, щоб ми могли служити Господу та його людям; не пропустіть свого покликання» (Збірка проповідей, том 31, проповідь № 1,836, «First Healing and Then Service»).
Тому, Павло не мав наміру принижувати жінок. Проблема починається, коли цей вірш неправильно трактують чи видирають з контексту. Це робили як люди зі світу, маючи за мету знецінити християнський шлюб, так і деякі релігійні люди — проти жінок. Жодна з цих думок не є істинною, якщо ми ретельно вивчаємо Писання, починаючи від Буття і до наших часів. А також, якщо ми спостерігаємо за життям чоловіків і жінок віри, які несуть в собі Божі цінності.
У таємниці великого задуму Бог створив чоловіка з пилу і Своїм диханням — дав йому Духа життя. Зробивши першу операцію на землі, Він взяв ребро Адама, як основний матеріал, і створив жінку. Створюючи їх обох за Своїм образом, Він благословив їх управляти разом всією Землею і взаємною любов’ю створювати нове покоління. Вбачаючи їх рівними, Бог порівну благословив їх, віддавши кожному глибоку роль, щоб так жити — чоловіка і жінки. Вони є однією плоттю, бо тільки з таким же розумом, ціллю та наміром великий Божий план може здійснитися. Таким чином, сила приходить, коли вони вивчають кожного, щоб досягти найбільш ефективного партнерства.
І свідчення благочестивих шлюбів доводять, що коли люди наслідують Бога по-справжньому і глибоко, вони живуть в рівності статей і в красі різних ролей — для однієї мети.
І жінка в цьому партнерстві — не мовчить.
Рон Дисіанні, фрагмент картини «Духовна боротьба».
