Карантин об’єднав християн по всьому світу однією ситуацією. Для українців пандемія стала викликом залишитися вдома, виконати квест з пошуку маски та відсвяткувати Пасху не в церкві. А як щодо Сари, яка живе в Бельгії, Оміда в Туреччині, Кріса в Америці та Філіппи в Нігерії? Спеціально для читачів нашого медіа, вони погодились розповісти про свій цікавий досвід.
В нашій країни карантин пом’якшений, проте я не почуваюся в небезпеці. Ми можемо вільно вийти в магазин за продуктами, а також піти в банк, на пошту, в аптеку, погуляти чи побігати в парку. Проте гуляти ми можемо тільки на самотині, або з людиною, яка мешкає з нами. Якщо ти не мешкаєш зі мною — між нами повинна бути дистанція в 1,5 метри.
Нам навіть не потрібно одягати маски! Тому влада нам їх не дає. Наші експерти не радять носити маски здоровим, бо не бачать в цьому сенсу. Маски зобов’язані носити ті, в кого є симптоми COVID-19 та люди, які працюють у сфері охорони здоров’я. Проте, якщо ти конче хочеш, то можеш одягнути маску. Деякі люди почали робити їх своїми руками.
Ми також можемо користуватись публічним транспортом, якщо треба. Наприклад, якщо я їду на роботу. Але потрібно мати на руках документ, який посвідчує, що ти дійсно їдеш на роботу. Якщо його немає — тебе зупинить поліція. Проте більшість нині працює дистанційно.
Змін в моєму житті стало небагато. Зараз я працюю з дому, бачу свого чоловіка 24 години на добу, 7 днів на тиждень, рідше ходжу в магазин, не можу практикувати свої хобі. Ще ми почали більше складати пазли та займатися пробіжками.
В мене є друг, який майже гарантовано має коронавірус, проте через те, що він не є в зоні ризику, лікар не вважав за потрібне його оглянути. Це мене вразило!
В деяких магазинах стало менше туалетного паперу та борошна. Проте, якщо я пройду трішки далі, то знайду ці товари в іншому магазині.
Щодо медичного аспекту, то консультації зараз проходять тільки телефоном. Наприклад, якщо в когось температура. Лікарі надають перевагу тому, аби пацієнти не приходили, тільки на крайній випадок, якщо треба здати аналіз крові. Якщо в когось симптоми коронавірусу, то все залежить від тяжкості цих симптомів. В мене є друг, який майже гарантовано має коронавірус, проте через те, що він не є в зоні ризику, лікар не вважав за потрібне його оглянути. Це мене вразило! Це означає, що хворих на цей вірус набагато більше, ніж та цифра, яку дає нам наша влада (щодня об 11 ранку в нас є пресконференція, де влада розповідає про кількість заражених).
Чи слідують люди правилам карантину? На початку, напевно, слідували. Проте зараз я бачу все більше і більше людей в парках, яким байдуже на правила. І це реально проблема, бо вони виходять вони в однаковий час — ввечері після роботи. Погода в нас прекрасна останні кілька тижнів: сонечко, блакитне небо. Люди хочуть йти на двір. В одну суботу ми хотіли погуляти в парку, проте там була сила-силенна людей, і ми повернулись — та пішли додому в цілях безпеки.
Що я робитиму, коли все, що я знаю, тотально зміниться? Чи я буду довіряти Богові, якщо втрачу заробіток, або в магазинах не буде їжі? Це час поглиблення в Слово, переоцінки життя та пріоритетів.
Карантинні заходи спочатку були на рівні рекомендацій, проте в середині березня вони вже стали правилами та обмеженнями. Кілька днів тому нам продовжили карантин до 3 травня. Але, мені здається, карантин подовжать ще після цього. Рішення приймаються владою ad hoc, тобто, по потребі. Влада намагається заспокоїти народ, але є труднощі. З одного боку, Прем’єр-міністр сказав, що ми повинні турбуватися за себе та за ближніх, спілкуючись у чатах, зумі. З іншого боку, коронавірус — це основна тема наших ЗМІ, і це вже трішки дратує. Я перестала дивитись новини саме через те, що там багато страхів та тривог.
Політики намагаються зрозуміти як тепер вийти з карантину. І є команда спеціалістів, які намагаються допомогти владі. Чернетка їх пропозицій попала в ЗМІ, і там було написано, що люди незабаром зможуть зустрічатися разом, ходити в школу, і та далі. Це дало людям надію, а потім виявилось, що це просто чернетка! Люди зараз дуже обурені діями медійників. Замість того, аби підтримати людей — вони дають їм хибну надію. Психологічно це важко.
Щодо моєї церкви, ми почали проводити онлайн-служіння. Нам записують відео на Youtube на тижні — і ми потім дивимось. Також в нас є зустрічі на тижні, аби не втратити зв’язок. Наша церква доволі швидко прийняла це рішення. А як щодо мене? На мою думку, це круто, що ми знайшли рішення, але я ще більше тішуся, що це ненадовго.
На мій духовний стан онлайн-служіння не дуже вплинули, а от коронавірус — дуже. Це примусило мене думати про те, чи є фундаментом мого життя Ісус, чи щось інше. Що я робитиму, коли все, що я знаю, тотально зміниться? Чи я буду довіряти Богові, якщо втрачу заробіток, або в магазинах не буде їжі? Це час поглиблення в Слово, переоцінки життя та пріоритетів.
Коронавірус продемонстрував справжню турецьку культуру – люди тут слухаються закону та допомагають одне одному. Без зайвої потреби люди не виходять, проте проводять час вдома.
Загалом, людей заохочують сидіти вдома — і вони коряться. Проте, якщо дуже потрібно, ти можеш вийти з дому в магазин, чи поїхати на роботу. Але конче заборонено виходити з дому людям, які є в особливій групі ризику — особливо, людям старше 60 років.
Для людей, які ще користуються громадським транспортом, з’явилися нові правила. На кожному другому сидіння з’явились табличка, де написано, що з поваги до правил карантину, сідати поруч не можна. Одного разу я став свідком, як на сидіння з цією табличкою сів один чоловік. Жінка, яка сиділа недалеко, почала на нього репетувати, щоб він поважав правила карантину. Він її послухався.
Люди побігли на вулицю, аби закупити продукти на ці два дні. Це був великий натовп, який заполонив вулиці: деякі люди були без масок, без рукавичок, кашляли, чхали, дихали – зрештою, знівелювали ідею карантину на ці години.
Перші кілька днів місто жило за старими правилами та розкладом, проте за кілька тижнів влада обмежила кількість публічного транспорту та розклад його роботи. Їх робочий день було скорочено, і, відповідно, всі, хто працює в місті, теж мусили поміняти свій графік. Крім того, влада перекрила дороги. Їздити між містами та селами стало майже неможливо.
Якщо ти виїжджаєш на роботу зрання чи пізно ввечері, то можеш сидіти в автобусі, як в таксі, один. Одного разу, я пізно повертався додому і водій не помітив, що я його єдиний пасажир. В якийсь момент я побачив, що автобус змінив маршрут та їде на автостанцію! Я підбіг до водія і сказав, що його пасажир, себто — я, ще тут. Він дуже здивувався, але послухався та повернувся на дорогу. Він в той момент заїхав на дуже вузьку вуличку, тому виїхати назад на шосе було складнувато. Але я таки доїхав додому.
Спочатку влада дозволила людям виходити на вулицю, але за крайньої потреби. Проте два тижні тому, в п’ятницю, за кілька годин до ночі, нам раптом повідомили, що наступні два дні — тотальна самоізоляція без дозволу вийти на вулицю. Відповідно, люди побігли в магазини, аби закупити продукти на ці два дні. Це був великий натовп, який заполонив вулиці: деякі люди були без масок, без рукавичок, кашляли, чхали, дихали — зрештою, знівелювали ідею карантину на ці години. Вже наступного тижня влада попередила нас за кілька днів — і вихідні знову були проведені в тотальній ізоляції.
Влада заохочує орендарів знизити на час карантину ренту на житло. Вони не примушують це зробити, проте заохочення діє. В державних установах рента знизилась. І взагалі по місту працюють лише ті установи, від яких залежить життя міста: магазини, аптеки, державні установи, стратегічні офіси.
Маски носити тут обов’язково. Проте нам не потрібно про це хвилюватись — нам їх роздають безкоштовно, скільки нам потрібно.
Влада заохочує орендарів знизити на час карантину ренту на житло. Вони не примушують це зробити, проте заохочення діє.
З початком карантину всі закупились продуктами, і ми тепер маємо стільки, що, певне, вистачить на місяць. Проте, коли ми все-таки виходимо в магазин, то бачимо зміни. У відділах, де продаються фрукти та овочі, ми могли раніше набирати самі, проте нині все запаковано. Ми купуємо пакетами. А у відділах сухофруктів та горішок нам всім безкоштовно дають одноразові рукавички.
Влада майже одразу перевела навчання в режим онлайн. Тому школярі та студенти змогли продовжити навчання, не пропускаючи лекцій. Крім того, з початком карантину церкви, які є в місті, перейшли в режим онлайн. Пастори відправляють проповіді нам через Whatsapp, або проводять онлайн-зустрічі. На мій духовний стан це не сильно вплинуло, але я дуже сумую за тим спілкуванням. З роздумів: час пандемії примусив відчути наскільки близько є смерть, і це примушує мене більше думати про Бога.
Я почуваюся в небезпеці у своїй країні. Влада Америки втратила той час, коли можна було підготуватись до пандемії, і зараз будь-які рішення приймаються хаотично та непослідовно. Вони намагаються справитись з поширенням коронавірусу в межах заохочення та закону. Але це не працює! Наприклад, я повернуся в Америку з початком карантину, і в мене запитали чи я був в Європі (так, був), після цього поміряли температуру. Мене проінформували, що я маю сидіти вдома на самоізоляції 14 днів, але ніхто не доклав зусиль, аби перевірити, чи я послухався цього правила, чи ні. Я зупинився в готелі та мав кілька подорожей в таксі перед тим, як переступив поріг дому. Ці методи стримування — нічого не варті.
Ми можемо легко купити харчові продукти в магазині, проте люди надають перевагу службам доставки. Дуже часто розкуповують санітайзери для рук та туалетний папір. Деякі люди скуповують товари партіями, або оптом. Всі налякані та втомлені від невідомості. Проте, якщо ти знаєш о котрій виходити та куди йти — ти знайдеш те, що тобі потрібно.
Влада не закуповує для нас маски. У нас не було достатньо масок, щоб покрити раптову потребу. Я бачив одне відео на Тік Ток, де китаянка вихваляється тим, що закупила всі маски, які знайшла в американському магазині та «не лишила нічого для американців». Вона шукала можливість продати ці маски в Китай, звідки вона родом. І вона така не одна. Респіраторні маски, наприклад, ми теж вже не можемо купити в магазині — нам не дозволяють.
Зараз ти можеш повернутись на роботу навіть, якщо в тебе є коронавірус — просто одягни маску! А оскільки хірургічних масок не вистачає, люди використовують дешеві та тонкі. Це жахлива ідея!
Люди майже перестали користуватись публічним транспортом, але в нас до сих пір ходить електричка в Даллас. Якщо у вас немає суттєвої причини кудись їхати — краще цього не робіть. Подруга моєї матері спробувала поїхати так, не обґрунтувавши причину і на неї наклали штраф в $400.
Багато людей нині втратили роботи, або не можуть працювати. А лікарні приймають лише, якщо ситуація важка, або негайна. Тому тим, кому потрібен стоматолог, потрібно почекати.
Люди тут намагаються слідувати правилам, проте є ті, які через впертість чи нерозуміння ситуації воліють їх ігнорувати. Я бачив ресторан фастфуду, де люди стояли в черзі так само як і до карантину. Їм заборонили заходити всередину закладу, тому вони натовпом їли на вулиці. Тому, правила карантину недосконалі та незрозумілі. Наприклад, зараз ти можеш повернутись на роботу навіть, якщо в тебе є коронавірус — просто одягни маску! А оскільки хірургічних масок не вистачає, люди використовують дешеві та тонкі. Це жахлива ідея! Я розумію тих, хто хоче повернутись на роботу. Нам не варто забувати про тих, хто працює на низькооплачуваних роботах — вони постраждають найбільше. І, думаю, буде страйк робітників у зв’язку з цими умовами.
Наша влада намагається заспокоїти паніку. Ми, західні люди, дуже м’які. Ми не можемо справитись з катастрофами. Знаючи американців, влада повинна була б поступово впроваджувати заходи карантину, замість того, аби враз закрити всю країну вдома. Влада також боїться економічних ускладнень через те, що люди бояться можливого краху на фондовому ринку, і, таким чином, дають оптимістичний тон, щоб побороти страхи людей.
Багато людей звинувачують Дональда Трампа за все що відбувається. Проте це дуже нелогічно, на мою думку. Президент не є диктатором, а Трамп не є вірусологом чи епідеміологом.
Багато людей звинувачують Дональда Трампа за все що відбувається. Проте це дуже нелогічно, на мою думку. Президент не є диктатором, а Трамп не є вірусологом чи епідеміологом. Я підозрюю, що всі карантинні заходи були прийняті його радниками, тому його одного звинувачувати безглуздо. Але це політика! Коли почався карантин — Трамп закрив кордони. То ліві почали його сварити, що він расист. А коли вірус почав поширюватись попри ці заходи, ліві сказали, що Трамп все одно винен, бо не зробив достатньо. Влада не сприймала вірус серйозно спочатку. Проте зараз Трамп ставиться до цього дуже серйозно, і паралельно намагається відновити економіку.
Маленька церква, куди я ходжу, більше не зустрічається віч-на-віч. Мені сумно від того, бо я скучив за ними. Проте ми маємо служіння через YouTube там Zoom. Духовно мені важкувато, але я продовжую йти за Богом як тільки можу, з допомогою моєї сім’ї та друзів через онлайн-режим.
Я не відчуваю себе в повній безпеці щодо дій влади. Просто я бачила байдужість чиновників, коли вони зволікали з закриттям кордонів. Вони чекали поки це стане реальністю — і тепер ми маємо боротися з наслідками зволікання. Тому я більше довіряю Богові, ніж владі, хоча я впевнена, що вони намагаються перемогти коронавірус.
Ми можемо піти в магазин і дефіциту товарів в нас немає. Буває, що скуповують дезінфекційні засоби, Хлорохін, маски. Але, ці речі можна знайти в іншому магазині. Кілька днів на тиждень у нас є «вікно», коли ти можеш вийти в магазин. Це десь з 10:00 ранку — до 14:00. Але я точно не знаю, бо в магазин частіше ходить мій чоловік. Ми скуповуємо речі десь раз в тиждень. Нам всього, що треба, вистачає. Ми можемо купити яйця, молоко, овочі, рис. Дефіциту важливих товарів ніби немає.
Влада не дає нам масок чи санітайзерів, але я знаю, що є політики, які використовують ці товари у своїх політичних кампаніях. Вони роздають безкоштовно маски та засоби гігієни, аби збільшити свій електорат. Я, наприклад, отримала 2 санітайзери від подруги, брат її чоловіка є сенатором. Але загалом треба самому шукати маски, або робити їх вдома. В нас майже всі мають дома швейну машину і вміють якісно шити. Я би пошила собі маску, але не маю потреби, в нас коробка тих масок. Та, і ми багато не виходимо.
Ми всі мусимо сидіти вдома, і вийти ти можеш лише тоді, якщо в тебе є спеціальний пропуск. Транспорт теж не ходить, їздять лише приватні машини. В нетрях, за містами час від часу ходить транспорт, але я не знаю точно як.
Є політики, які використовують маски та санітайзери у своїх політичних кампаніях. Вони роздають їх безкоштовно, аби збільшити свій електорат.
Зміни в житті є, і вони суттєві, бо ми не можемо дійти від точки А до Б без пропуску. Ми уникаємо навіть членів сім’ї, аби не поширити Covid-19. Але все залежить від того, де ти є. В містах поліція слідкує за тим, аби в людей були пропуски та вони слідували правилам. А в селах людей радше кинули напризволяще, бо ніхто не слідкує за тим, як люди слідують там карантину. Я навіть не знаю до кінця, яка статистика коронавірусу в селах. Можливо, їх просто мало тестують.
Влада намагається заспокоїти людей, але люди бояться не так вірусу, як того що вони будуть їсти та чи матимуть на те кошти. Коли ти кажеш їм сидіти вдома і не даєш їм їжі — це тривожить. Багато людей живе на щоденний прибуток, якщо зароблять в цей день — то матимуть миску їжі. Тому їм зараз важко. Я знаю, що влада дала обіцянки, але люди хвилюються і їм страшно. Крім того, мене плутають заклики влади. В один день ти чуєш, що маски необхідно одягати, в інший — що це зайве.
В нас майже всі мають дома швейну машину і вміють якісно шити. Я би пошила собі маску, але не маю потреби, в нас коробка тих масок.
Моя церква перейшла в режим онлайн. Для мене це показує, що церква — це не фізична будівля, ми послідовники Ісуса, і ми є церквою. І це та ідея, яку я зрозуміла за цей час. На мій духовний стан карантин вплинув радше позитивно. Мені це відкрило очі на те, як Бог керує під час важких часів. Я бачу, якими неочікуваними Бог працює шляхами. Бог був добрим, і я не знаю, щоб я зробила без Нього. Це зробило мою віру сильніше.